Баришник дур-зіллям полностью

— Зупини його, Анно, бо інакше я і слова не скажу! — Тут уже всі почали сміятися з марних спроб Ебенезера втрутитися в розповідь і з удаваного гніву Генрієтти, ба навіть і сам поет.

— Ну, гаразд, — сказав він. — Я триматиму язика за зубами. Але попереджаю тебе: якщо твоя оповідка прямує туди, куди я і думаю, то я вкраду твої лаври і додам такий епілог, що у вас дух перехопить.

— Це твоє право, і нехай переможе найдотепніший брехун. Присягаєш, що більше мене не перебиватимеш? Бо інакше слухатимеш, як я читаю свої вірші! Добре, тоді повернемося до наших родинних пліток. Історія стверджує, що мати цього Сесіля була жидівка, зовсім небагата, звичайнісінька така собі покоївка чи праля в шляхетній римській родині. У тому самому домі також мешкав якийсь грек, який колись навчав маркізових дітей, але потім через свою зіпсутість опустився до ролі простого лакея; кажуть, що ця молода жидівка мала від нього дитину, перш ніж його виперли геть, і що згодом їй вдалося закохати в себе самого маркіза і переконати його виховувати її сина-байстрюка як свого власного просто там у palazzo. — Генрієтта зазначила, що ця історія не проливає жодного світла на те, як відбулася метаморфоза мсьє Едуарда і як він перетворився з римлянина на парижанина, з католика на гугенота, а з дитини простолюдина на шляхтича. Втім, вона наполягала на тому, що ця дивна особливість мала в собі якусь частку правди. А щодо таємничої зміни суспільного стану, не без лукавства додала вона, то хіба ж їхній губернатор Ніколсон не є незаконним сином герцога Болтона, і хіба ж із ним не відбулися не менш дивовижні перетворення віри і стану?

— Хай яким було його походження, — правила вона далі, — нам відомо напевне, що він не був ані лицеміром, з одного боку, ані мучеником, з другого; коли гугенотів навіть після Нантського едикту все одно й далі переслідували, він відмовився стати католиком, втік з Парижа до Лондона і там пристав до армії Олівера Кромвеля. Maman каже, що він хоробро бився в багатьох кампаніях, але не може пригадати, у яких саме. В усякому разі, у 1655 році він полишив службу в Лорда-протектора так само раптово, як і став на неї, і прибув до Меріленду. — Вона зітхнула. — Тут у моїй «Едуардіаді» є одне слабке місце, до якого Ебен неодмінно причепиться: подорож справжнього героя на кшталт Улісса чи Енея завжди пов'язана з великими труднощами й випробовуваннями, але Сесіль, хоч він таки плив зі сходу на захід, як то і личить герою, але перетнув океан без жодних пригод. Він, напевно, у минулому збив собі якісь статки, бо ж завантажив аж три кораблі одними тільки меблями, килимами, виробами з металу, посудом, столовим наряддям, усілякими дрібничками й прикрасами та іншими предметами побуту для дому, який він мав намір звести на Плантаціях. Ба більше, він привіз із собою свою дружину Софі разом з усією челяддю і рештою домівників: п'ятнадцять слуг і Maman, свою єдину дитину, якій тоді було років сім чи вісім. Сама Провінція у той час налічувала десь років двадцять з лишком, і, звісно, їй ніколи не доводилося бачити такого Креза, як мій дідусь. У 1659 році Лорд-правитель виділив йому шістсот акрів землі на узбережжі Чоптанку, і він разом з усіма своїми людьми та скарбом перетнув Затоку, щоб збудувати собі дім.

Ебенезер, дивуючись, похитав головою, але не з приводу Генрієттиної розповіді.

— Е, ні, Ебене, ти мусиш зачекати, як і обіцяв, — сказала вона. — Те, що ти чув, — це лише приказка, а справжня казка тільки починається.

Вона вирекла, що серед челяді мсьє був один літній чоловік, відомий як Альфред, який був слугою у свого хазяїна так давно, що ніхто вже й не пам'ятав, коли він з'явився. Про того Альфреда казали, що він знав Сесіля набагато краще, аніж сама мадам Едуард, і його хазяїн терпіти його не міг. Сесіль не був таким тупаком, щоб не усвідомлювати хиб своєї вдачі, але його стан дозволяв йому карати за свої недоліки інших; втім, він не зважувався звільнити свого слугу і покінчити з тим, не тільки тому, що Альфред стільки про нього знав, але й тому, що слуга, попри свій низький стан челядника, здавалося, був наділений гострим розумом і даром передбачення. Цей мсьє ніколи не проминав нагоди скористатися з порад свого слуги, оскільки він, як і багато інших людей, мав досить кебети, щоб розпізнати здоровий глузд, коли йому на нього вказували, навіть якщо він не мав досить олії в голові, щоб здогадатися самому; але бідолашний Альфред за свої заслуги мало що мав, позаяк щоразу, як користалися з його порад, відраза господаря до нього тільки зростала.