Баришник дур-зіллям полностью

Нас підвели до малого кола і поставили перед вівтарем Венери (од виду якого у мене кров кинулась до обличя), опісля чого дикуни вхопили мойого капітана і одним рухом стягли з нього штани. Із того місця, де я стояв, а так сталося, що я опинився позад нього, видовисько було досить непривабливе, але дикуни, що стояли попереду, раптом усі замовкли. Цісар долонею прикрив очі од вранішнього сонця, аби якомога краще роздивитися, а Покахонтас, попри свої пута (які тримали її так міцно, як і ті, що Вулкан виготував для своєї невірної дружини), ця Покахонтас, кажу я вам, ледві не зламала собі карк, прагнучи се побачити, і та безецна усмішка, яка допіру вигравала на її вустах, тепер геть зникла.

Потому мій капітан повернувся навкруги, аби переконатися, що я на місці, і я нарешті отримав змогу побачити як причину сеї дивовижі, так і наслідки його чарівних дій минулої ночі; і щоб розповісти про них, мині доведеться забути про смак і вийти за межі всілякої пристойности, але промовчати означатиме зрадити Істині й залишити те, що сталося, далі таємницею. Щоб скінчити з сим, скажу, що довгань мого капітана стояв сторчма, і теє, що ранійше могло викликати радше спочутє, аніж подив, тепер було насправді страхітливим знарядєм: його диявольське вариво мало таку силу, що коли тепер його струк стояв готовим до нападу, то він, пнучись догори, мав не менче од одинадцяти цалів у довжину і добрих три цалі в обхваті — справжня зброя Богів! До сього належить додати, що він був вогнисто-червоним, пахтів ароматом кориці та ванілі і, здавалося, був таким само міцним, як і той камінь, на якому лежала його жертва. Могутній гук вирвався у присутнього тут люду; ватаги, що, без сумнівів, свого часу були залицяльниками принцизни, впали навколішки, неначе збиралися знести молитву; цісар аж підскочив на свойму високому сідалі, нажаханий тією долею, що випала його доньці; а щодо самої цієї Покахонтас, то вона враз зомліла.