— ...аборт. То брудний наклеп. Я ніколи не переривала вагітності, й Марго так само. Вона б мені розповіла, якби про таке думала. Ми були найкращі подруги. Її іменем скористався хтось інший, хто — не знаю. У клініці не впізнали її фото, вона ніколи там не була. Анна була найбільшою радістю її життя; Марго ніколи б не відмовилася від ще однієї дитини. Ніколи. Вона не була релігійна, але такий учинок мала б за гріх, оце точно.
— Вона не ходила до церкви? — спитала Робін.
— Атеїстка до шпику кісток,— кивнула Уна.— Казала, що то все забобони. Мама в неї була свята та божа, а Марго була проти. Вважала, що церква принижує жінок, а ще казала мені таке: «Якщо Бог є, то чому мій тато, хороша людина, впав з тієї драбини? Чого моя родина мусила отак животіти?» Ну, мені Марго нічого нового про релігію і лицемірство не повідомила. Я тоді вже вийшла з католицизму. Непомильність Папи. Контрацепція — зась, народжуй одинадцятого й помирай. Моя власна мамця мала себе за намісницю Божу на землі, а в школі деякі черниці були чисто суки. Сестра Марія-Тереза... ось-о, бачите?
Уна прибрала волосся з очей і показала шрам завбільшки як п’ятипенсова монета.
— Ударила мене металевою лінійкою, кров так і бризнула! А мамця така: «Та ти, мабуть, заслужила». І скажу я вам, дехто мені був дуже схожий на сестру Марію-Терезу,— сказала Уна.— Ото, мабуть, точно була медсестра. Старша жінка з клініки Марго.
— Ви про Дороті?
— Так, то Дороті, секретарка.
— Викапана сестра Марія-Тереза,— кивнула Уна.— Напосілася на мене на вечірці. Таких жінок до церкви аж тягне, в усякій парафії таких є кілька. На людях обряд справляє, а всередині спливає отрутою. Промовляє «пробач мені, отче, бо я согрішила», але насправді такі дороті вважають себе безгрішними.
Уна Кеннеді додала:
— Одного життя мене навчило: хто не здатен на радість, той і добрості в серці не має. Ця Дороті аж учепилася в Марго. Почула, що я її найкраща подруга, і насіла з питаннями: а як ми познайомилися, а з ким зустрічалися, а де Марго зустріла Роя. Наче то її справа! А тоді почала говорити про старого лікаря, як же то його звали... Так, то була сестра Марія-Тереза, тільки її бог сидів у сусідньому кабінеті. Потім я розповіла Марго про ту розмову, і Марго все підтвердила. Дороті була недобра.
— Це ж син Дороті написав ту книжку про Марго? — спитала Робін.
— То її син? — ахнула Уна.— Правда? Отакої! Нічого собі сімейка.
— Коли ви востаннє бачили Марго? — спитала Робін.
— Точно за два тижні до зникнення. Ми тоді теж стрілися у «Трьох королях» о шостій — у мене якраз був вихідний у клубі. Біля клініки теж були бари, але Марго не хотіла перестрітися з колегами.
— Пам’ятаєте, про що ви тоді розмовляли?
— Все пам’ятаю,— відповіла Уна.— Може здатися, що я перебільшую, але ні. Спершу я її насварила за те, що вона ходила в бар з Сатчвеллом — вона мені про те розповіла по телефону. Вони випадково зіштовхнулися на вулиці. Марго сказала, що він ніби справді змінився, і я, не брехатиму, стривожилася. Вона б не стала зраджувати, але Марго була нещаслива в шлюбі. В барі вона розповіла мені все. Сатчвелл хотів знову з нею зійтися, але Марго відмовила. Я їй повірила, й ось чому: вона говорила про ту відмову з таким уже нещасним виглядом!
Марго того вечора здалася мені виснаженою. Я її ще не бачила такою нещасною. Сказала, що після зустрічі з Сатчвеллом Рой з нею уже десять днів не розмовляє. Вони посварилися, бо Роєва мамця знову прийшла до них як до себе додому. Марго хотіла зробити ремонт, а Рой їй на те сказав, що не можна чіпати старі речі, бо мамці це розіб’є серце. Марго була чужа у власному домі — навіть чіпати нічого не можна. Вона мені сказала, що в неї у голові постійно крутяться рядки з «Court and Spark»...
Робін у замішанні глянула на неї, і Уна пояснила:
— «Court and Spark» — «Флірт й іскра» — це альбом Джоні Мітчелл. Ото була її релігія! Марго божеволіла від цього альбому. Вона говорила про рядок з пісні «The Same Situation»: «Caught in my struggle for higher achievements, // And my search for love that don’t seem to cease»[2]. Я досі не можу слухати той альбом. Дуже болить.
Марго розповіла мені, що посиділа з Полом у барі, а тоді прийшла додому й розповіла про все Рою. Я думаю, що вона й почувалася винною за ту зустріч, і хотіла якось його розворушити. Вона була така втомлена й нещасна і ніби казала: але ж колись мене хотів не тільки ти? Така вже людська натура. Вона ніби казала: «Прокинься! Ти не можеш мене ігнорувати, не слухати, відкидати всяку можливість для компромісу».
Але Рой був не такий чоловік, щоб спалахнути й почати жбурляти речі. Якби він так учинив, їй, мабуть, стало б легше. Так, Рой таки розлютився, але тільки зробився ще більш холодним і мовчазним. Я так думаю, він їй і слова не сказав аж до самого зникнення. Коли ми домовлялися про зустріч одинадцятого, Марго мені сказала по телефону, що так і живе, ніби в безмовному монастирі. Повна безнадія. Я ще подумала, що вона точно покине Роя.
