— Решту ви знаєте,— тихо додала Уна.— То був ніби страшний сон. Ми чіплялися за неймовірні речі. Амнезія. Збила машина, десь лежить без тями. Кудись утекла, щоб усе обміркувати. Але в душі я знала правду. Марго ніколи б не покинула дитину й ніколи не пішла б, не сказавши нічого мені. Я знала, що вона мертва. Видно було, що поліція вважає винним Ессекського Різника, але я...
— Але ви? — м’яко підказала Робін.
— Ну, я собі все думала таке: три тижні тому Пол Сатчвелл повернувся в її життя, й ось вона зникає. Я знала, що він має якесь алібі, якісь там художники його прикрили. Я і Талботові, і Лосонові казала: спитайте його про сон і подушку. Спитайте його, що то таке, чим це Марго так його налякала, коли пригрозила про те розповісти.
Вона розвернулася до Страйка та спитала:
— Про це є бодай слово в записах поліції? Бодай хтось питав Сатчвелла про сон і подушку?
— Ні,— повільно відповів Страйк.— Здається, про це його ніхто не питав.
Минуло три дні. Страйк сидів у своїй машині під непримітним будинком у Сток-Ньюїнгтоні. Розслідування справи Мутного тривало вже п’ять місяців і досі не принесло результатів. Члени правління, які вважали, що амбітний Мутний чимось шантажує голову правління, вже починали ремствувати і явно намірилися передати справу іншій агенції.
Гатчинс, який подружився з Мутним у клубі стрільців, щедро поїв його джином, але Мутний не розколовся і нічого не розповів про свого шефа, тож Страйк вирішив, що прийшов час постежити за самим ШМ. Цілком можливо, що голова правління — опасистий чоловік у смугастих костюмах, чия лисина нагадувала чернечу тонзуру,— займається чимось осудним, а Мутний про це дізнався, натиснув на шефа й отримав підвищення, для якого не має ні кваліфікації, ні особистих якостей.
Страйк був певний, що йдеться не про банальну подружню зраду. Поточна дружина ШМ являла собою бездоганну ляльку, щойно вийняту з коробки, і Страйк підозрював, що така дрібниця, як невірність чоловіка, не змусить її випустити з фарбованих кігтів його кредитну картку — тим паче що шлюб тривав усього два роки, а дітей, тобто гарантії щедрих відступних, не було.
Навколо в усіх вікнах миготіли різдвяні вогники. З даху найближчого будинку звисали яскраві біло-блакиті бурульки, від яких аж пекло очі, якщо дивитися надто довго. Святкові віночки на дверях, штучні сніжинки на склі й миготіння помаранчевих, червоних і зелених вогнів у калюжах — усе нагадувало Страйкові про те, що перед поїздкою до Корнволлу слід купити подарунки.
Джоан уранці виписали з лікарні, призначивши нову схему лікування, і вона вже готувалася до родинного свята. Треба буде купити подарунки не лише для Джоан і Теда, а ще для сестри, шваґра й небожів. Завдання незручне й невчасне, зважаючи на те, скільки нині в агенції роботи. Тут Страйк згадав, що й для Робін слід купити щось, пристойніше за квіти. Страйк ненавидів ходити по крамницях і окремо ненавидів добирати подарунки. Він потягнувся по цигарки, щоб відігнати розмите відчуття зацькованості.
Закуривши, Страйк видобув з кишені «Що ж сталося з Марго Бамборо?» Робін дала йому книжку, але Страйк поки що не мав часу читати. Робін зробила закладки на сторінках, які, на її думку, містили щось цікаве в світлі розслідування.
Кинувши швидкий погляд на досі зачинені двері будинку, за яким він стежив, Страйк розгорнув книжку та проглянув кілька сторінок, раз у раз підводячи голову, щоб не проґавити ШМ.
У першому розділі Робін нічого не відзначала, але Страйк усе одно його продивився. Тут ішлося про дитячі й підліткові роки Марго. Не маючи змоги поговорити ні з ким, хто добре пам’ятав би цей час, Оукден вдався до загальних фраз, припущень і фантазій. Страйк дізнався, що Марго Бамборо «звісно ж, мріяла вирватися зі злиднів», «закрутилася в п’янкій круговерті шістдесятих» і «знала про можливості нововинайденої контрацепції, яка пропонувала секс без наслідків». Обсягу тексту додавали факти про те, що Мері Квант винайшла мініспідниці, в Лондоні бурхливо розвивалася нова музична сцена, а «Бітли» виступили на «Шоу Еда Саллівана» в Америці, коли Марго минуло дев’ятнадцять. «Марго, напевно, була в захваті від можливостей, які відкривала перед робітничим класом нова ера егалітаризму»,— інформував читача К. Б. Оукден.
