Замість прокрутити ключ запалювання, вона розвернулася до Робін, при цьому здавалася майже наляканою.
Робін відчула паніку, від якої аж усе перевернулося всередині.
— Що сталося? — спитала вона.
— Ні-ні,— поспішно запевнила Лінда,— все добре. Просто хотіла попередити тебе, поки ми не приїхали до Месема... раптом ти їх побачиш.
— Кого побачу?
— Метью,— відповіла Лінда,— привіз... він привіз додому ту жінку. Сару Шедлок. Вони гостюють у Джефрі на Різдво.
— А,— озвалася Робін.— Боже, мамо, я подумала, що хтось помер.
Було неприємно, що мама так на неї дивиться. Всередині все похололо, крихке щастя, що було спалахнуло в серці, знову згасло, але Робін змусила себе усміхнутися і говорити недбало.
— Та нічого, я в курсі. Мені дзвонив її екс-наречений. Мала б і сама здогадатися,— додала вона, дивуючись, що про таке не подумала,— що вони приїдуть сюди на Різдво. Їдьмо вже додому! Я страшенно хочу чаю.
— Ти в курсі? А нам чого не сказала?
Проте Лінда сама відповіла на це питання, поки їхали. Робін не заспокоїла й не втішила мамина емоційна розповідь про обурення, яке вона відчула, коли сусідка сказала, що Метью гуляє з Сарою під руку посеред міста. Гі не втішила нищівна критика манер і моральних якостей колишнього чоловіка, і вже зовсім зайвою здалася детальна розповідь про реакцію всіх членів родини («Мартін аж хотів його знову побити!»). Тоді Лінда перейшла на тему розлучення: то що там діється? Чого так довго? Робін справді думає, що досудове врегулювання щось вирішить? Хіба поведінка Метью, який он зухвало виставляє своє бабисько перед цілим Месемом,— це не наочна демонстрація відсутності совісті та здорового глузду? Чому, ну чому Робін не погодилася віддати справу юристам з Гарроґейта, чому вона вирішила, що та лондонська адвокатка впорається, он Корінна Максвелл сказала, що її власна донька розлучалася без дітей, і все було елементарно...
Але принаймні маємо Аннабель-Марі! Так завершився монолог Лінди, коли вони саме завернули на вулицю, де стояв будинок батьків Робін.
— Ой, Робін, ти б тільки її бачила!..
Двері відчинилися ще до того, як машина зупинилася. На порозі стояли Дженні та Стівен, такі збуджені, ніби це вони зараз будуть уперше бачити свою новонароджену доньку, а не Робін. Розуміючи, на яку реакцію від неї чекають, Робін почепила на обличчя захоплену усмішку й за кілька хвилин уже сиділа на дивані у вітальні батьків і тримала на руках тепле сонне немовля, загорнуте у вовняну ковдру, дивно міцне й важке. Дитина пахла тальком.
— Стівене, вона прегарна,— сказала Робін. Раунтрі стукотів хвостом об столик, тицявся носом Робін у руку, не розуміючи, чого це його не пестять і не гладять, як він звик.
— Вона прегарна, Дженні,— повторила Робін, а невістка клацала фото на тему «Тітонька Робін знайомиться з Аннабель».
— Вона прегарна, мамо,— втретє повторила Робін для Лінди, яка принесла тацю з чаєм і палала бажанням почути, що Робін думає про їхнє маленьке диво.
— Ще одна дівчинка в родині, і тепер хоч вирівнялися, правда? — задоволено відповіла Лінда. Гнів на Метью ущух; онука зайняла всі її думки.
У вітальні було тісніше, ніж зазвичай, не лише через ялинку й листівки, а й через речі немовляти. Пеленальний килимок, переносне ліжечко, якісь таємничі марлі, пакет підгузків і якась дивна штукенція, про яку Дженні пояснила, що то молоковідсмоктувач. Робін підтакувала, усміхалася, сміялася, їла печиво, слухала історії про пологи, знову захоплювалася дитиною і тримала її на руках, а коли немовля прокинулося і Дженні забрала його та з новонабутим відчуттям власної значущості взялася годувати, Робін сказала, що піде нагору й розбере речі.
Вона понесла сумку нагору, а внизу навіть не звернули уваги на те, що вона пішла,— так усі захоплено милувалися дитиною. Робін зачинила по собі двері, але замість розбирати речі лягла на своє давнє ліжко. Обличчя боліло від силуваних усмішок. Вона заплющила очі й поринула в розкіш виснаженості та страждання.
За три дні до Різдва Страйкові довелося відкинути всяку претензію на те, що в нього не грип. Дійшовши висновку, що єдиний адекватний варіант — це зачинитися в себе на горищі, поки організмом блукає вірус, він докульгав до людного супермаркету й там — температурячи, пітніючи, дихаючи ротом і мріючи опинитися подалі від людей і утертих різдвяних пісеньок — накупив харчів на кілька днів і заніс до своїх двох кімнат над офісом.
