Бентежна кров полностью

Риччі був професійним бандитом, порномагнатом і сутенером, який у 1974 році жив на Лезер-лейн у Клеркенвеллі, що зовсім неподалік клініки Святого Івана, тобто він мав бути приписаним до когось із тамтешніх лікарів. Зараз йому за дев’яносто, за словами Шпеника, живе в будинку для літніх.

В офіційних протоколах немає нічого про появу Риччі на вечірці, але Талбот знайшов цей факт достатньо важливим, щоб написати про Риччі в астрологічному нотатнику; втім, немає жодних ознак того, що він розслідував цю лінію чи казав про неї Лосонові. Можливі пояснення: 1) оскільки Риччі — Лев, а не Козеріг, Талбот вирішив, що він не міг бути Бафометом, 2) Талбот не повірив свідку, який бачив Риччі, 3) Талбот дізнався, що Риччі мав алібі на час зникнення Марго, але не записав цього, 4) Талбот знав, що Риччі має алібі на час інших викрадень Ессекського Різника.

У будь-якому разі факт появи Риччі на вечірці потрібно вивчити детальніше. Він мав знайомства, за допомогою яких міг влаштувати зникнення. Див. наші дії нижче.

Виявилося важче, ніж зазвичай, організувати й записати свої думки про Гнійного Риччі. Страйк дуже втомився, горло дерло, міжреберні м’язи боліли від кашлю. Він перечитав решту документу й вирішив, що окрім «наших дій» там небагато цінного. Виправивши кілька друкарських помилок, він прикріпив файл до листа й відіслав Робін.

Тільки з запізненням йому спало на думку, що деякі люди можуть вважати робочі листи в Різдво неприйнятними. Однак Страйк відкинув докори сумління: Робін наразі святкує з рідними й перевірить пошту в кращому разі завтра.

Він узяв мобільний і подивився, чи немає нових повідомлень. Шарлотта більше не писала. Ну звісно, їй же треба дбати про близнят, свого чоловіка і його аристократичну родину. Страйк відклав телефон.

Сил не було зовсім, але від бездіяльності ставало ще тривожніше. Без особливої цікавості він роздивився подарунки, які поклав на стіл: обидва точно були від удячних колег, бо адресувалися йому й Робін. Потрусивши більший пакунок, Страйк виснував, що там цукерки.

Він повернувся до ліжка й подивився телевізор, але постійні згадки про Різдво гнітили, і Страйк вимкнув передачу просто посередині вітання ведучого, який зичив усім глядачам щасливого...

Страйк повернувся до кухні, і в око йому впав важкий проектор і бляшанка з плівкою на підлозі. На мить завагавшись, від підняв важкий пристрій на стіл, розвернув до порожньої стіни кухні й увімкнув у розетку. Тоді зняв кришку з бляшанки й побачив товсту котушку шістнадцятиміліметрової плівки. Дістав її, вставив у проектор.

У голові паморочилося, а ще повсякчас доводилося спинятися і викашлювати мокроту в рушник, тож Страйк майже годину з’ясовував, як працює старий проектор. За цей час він устиг навіть трохи зголодніти. Була вже майже друга. Стараючись не думати про

Сент-Мос, де велика індичка з усіма начинками, мабуть, уже золотисто запеклася, але вирішивши, що хоч якийсь апетит — то знак повернення доброго здоров’я, Страйк дістав з холодильника прострочену курку й овочі, зварив локшини та швидко все обсмажив на сильному вогні.

Смаку він так і не відчував, але друга порція їжі допомогла Страйкові почутися людиною. Розгорнувши пакунок з цукерками, він поласував шоколадом, а тоді увімкнув проектор.

На стіні — у сонячний день зображення було блідим — замиготіла постать голої жінки. На голові в неї був мішок, руки зв’язані за спиною. В кадрі з’явилася чоловіча нога в чорній холоші. Чоловік копнув жінку; та упала навколішки. Чоловік буцав її знову та знову, й ось вона вже не підводиться з підлоги (то був ніби якийсь склад).

Звісно, вона кричала — як тут не кричати! — але звуку не було. Під лівим персом на ребрах збігав тонкий шрам — ніби жінка вже була знайома з ножем. Усі чоловіки на плівці ховали обличчя під шарфами чи балаклавами. Гола була тільки вона; чоловіки лише спускали джинси.