— Я вам усе одно вдячна,— сказала вона. Страйк пішов з відчуттям, що розчарував її, бо вона сподівалася, що він пообіцяє знайти правду, що присягнеться честю зробити те, чого не зміг ніхто.
Кім провела їх до дверей.
— Я вам подзвоню пізніше,— сказала вона.— Протягом дня. Це буде зручно?
— Так, будемо чекати на новини від вас,— відповів Страйк.
Коли вони зі Страйком під сонцем спускалися через сад на вулицю, Робін озирнулася і побачила, що Кім дивиться їм услід якось дивно — ніби побачила в своїх гостях щось, чого не чекала. Перехопивши погляд Робін, Кім рефлекторно усміхнулася і зачинила сині двері.
Коли виїхали з Фалмута, Страйк повеселішав. Робін вирішила, що то його захопили думки про можливу нову справу. Його завжди захоплювали складні завдання — попри будь-які негаразди в особистому житті.
Почасти вона мала рацію: історія Анни таки збудила Страйкову цікавість. Але більше він радів перспективі дати протезу кілька годин відпочити, а ще — думці про те, що з кожною хвилиною відстань між ним і сестрою дедалі більшає. Він опустив вікно, впустивши до старої машини знайомий морський дух, закурив і, видихнувши дим убік від Робін, спитав:
— Багато спілкувалася з Моррисом, поки мене не було?
— От тільки вчора бачилися,— відповіла Робін.— Заплатила йому за місяць.
— О, добре, дяка,— сказав Страйк,— бо я хотів нагадати, що треба це зробити. Що скажеш про нього? Барклей каже, що працює він нормально, тільки забагато патякає в машині.
— Так,— погодилася Робін,— він любить поговорити.
— Гатчинс каже, що він підлещується,— додав Страйк і зачекав на реакцію.
Він зауважив той особливий тон, що його Моррис приберігав для Робін. Гатчинс також повідомив йому, що Моррис цікавився сімейним стан Робін.
— М-м,— озвалася Робін,— я не так багато з ним спілкувалася, щоб мати якусь думку.
У Страйка сильний стрес, агенція завалена роботою, тож Робін вирішила не критикувати працівника, якого найняв Страйк. Ще одна людина їм нині не завадить. Цей Моррис хоч працює нормально.
— Пат він подобається,— додала вона, почасти заради сміху, і потішилася з сердитої гримаси, з якою Страйк розвернувся до неї.
— Так собі рекомендація.
— Який ти недобрий,— сказала Робін.
— Ти ж розумієш, що за тиждень її вже буде значно важче звільнити? Випробувальний термін майже збіг.
— Я не хочу її звільняти,— відповіла Робін.— Як на мене, вона класна.
— Ну, тоді ти будеш винна, якщо від неї будуть проблеми.
— Я не буду винна,— відповіла Робін.— Не треба вішати відповідальність за Пат на мене. Ми разом вирішили її найняти. То тебе дістали тимчасові етажерки...
— А ти запропонувала пошукати постійного офіс-менеджера, і ти сказала, що не треба скидати її з рахунків через вік...
— ...я пам’ятаю, що сказала, і не відмовляюся від своїх слів. Нам справді потрібна людина, яка вміє працювати з таблицями, організована людина, але це ти...
— ...не хотів, щоб ти мене звинувачувала в ейджизмі.
— ...це ти запропонував їй роботу,— твердо закінчила Робін.
— Що я собі тільки думав,— пробурмотів Страйк і струсив попіл за вікно.
Патрисія Чонсі мала п’ятдесят шість років, а на вигляд — усі шістдесят п’ять. Це була тендітна жіночка зі зморщеним, ніби в мавпочки, обличчям і неприродно чорним волоссям. В офісі вона постійно курила вейп, та щойно виходила з офісу, затягувалася «Суперкінґом». Голос у неї був такий низький і хрипкий, що по телефону її приймали за Страйка. Патрисія зайняла колишній стіл Робін у приймальні й узяла на себе дзвінки й адміністративні обов’язки, а Робін повністю перейшла на детективну роботу.
Страйк і Пат не поладнали від самого початку, що здивувало Робін, бо їй вони обоє подобалися. Робін звикла до Страйкових нападів кепського гумору і пробачала йому, особливо коли думала, що йому просто боляче, але Пат без зайвих застережень гиркала: «А як подякуєте, то вмрете?» — якщо Страйк недостатньо ґречно приймав повідомлення, що вона їх передавала. Вона ставилася до славетного детектива без тіні побожності — на відміну від етажерок, одну з яких Страйк спіймав на тому, що вона знімала його на мобільний. Власне, нова секретарка тільки й чекала на те, щоб Страйк проявив якісь негідні риси, й аж зраділа, коли дізналася, що вм’ятину на одній з металевих шафок в офісі залишив Страйків кулак.
З іншого боку, документам вона давала раду, облік вела акуратно, всі рахунки підшивала, на дзвінки відповідала, всі повідомлення передавала вчасно, в офісі постійно були чай і молоко, а ще Пат жодного разу не запізнилася, попри негоду чи перебої в роботі метро.
Щоправда, вона справді прихильно ставилася до Морриса, якому навіть іноді всміхалася (що в принципі робила нечасто). Моррис завжди приділяв Пат увагу, перш ніж звернути свої чари на Робін. Пат уже відзначила можливість романтичних стосунків між молодшими колегами.
