«Він симпатичний,—сказала вона Робін минулого тижня, коли Моррис подзвонив до офісу, щоб Барклею (на той момент недоступному) повідомили, де перехопити їхній найважливіший об’єкт.— Ти мусиш це визнати».
«Нічого такого я не мушу»,— сердито відповіла Робін.
Мало було, що у вільний час Ільза чіпляється до неї зі Страйком, то тепер ще в робочі години Пат набридатиме з Моррисом.
«Точно,— анітрохи не знітилася Пат.— Хай спершу заслужить ».
— Хай там що,— сказав Страйк, докуривши й погасивши недопалок об бляшанку, яку Робін тримала в бардачку спеціально для цього,— Кудрика ти зробила. Блискуче впоралася.
— Дякую,— озвалася Робін.— Але без преси не обійдеться. Двоєженців вони люблять.
— Так,— погодився Страйк.— Йому всяко буде гірше, ніж нам, але по можливості краще не світитися. Я поговорю з віндзорською місіс Кампіон. Таким чином, у нас лишаються,— він перелічив імена на товстих пальцях,— Вторак, Балерун, Листоноша й Мутний.
В агенції було заведено давати прізвиська клієнтам і об’єктам — головно для того, щоб не називати справжнє ім’я на людях чи в листуванні. Вторак був колишній клієнт, який нещодавно повернувся до агенції, бо інші детективи його не влаштували. Страйк і Робін раніше стежили за двома його подружками. На перший погляд, чоловікові просто не щастило в коханні — партнерок принаджував його банківський рахунок, але всі вони виявлялися нездатними на вірність. Однак з часом Страйк і Робін почали підозрювати, що від зради чоловік отримує емоційну й сексуальну насолоду, а їм платить за докази, які його зовсім не розчаровують, а тільки тішать. Щойно отримавши фотодокази невірності, Вторак демонстрував їх черговій дівчині й поривав з нею, а тоді шукав іншу, і вся історія повторювалася. Цього разу він зустрічався з гламурною моделлю, яка, до слабко прихованого розчарування Вторака, поки що йому не зраджувала.
Балерун (це невигадливе прізвисько придумав Моррис) був танцівник двадцяти чотирьох років, який мав зв’язок з двічі розлученою жінкою тридцяти дев’ятьох років, цікавою передусім давніми проблемами з наркотиками й чималим трастовим фондом. Батько цієї світської левиці найняв детективів накопати на Балеруна щось таке, що віднадить дочку від нього.
Листоноша наразі був узагалі невідомою особою. Один ведучий прогнозу погоди, чоловік середніх літ, ще й, на думку Робін, не надто привабливий, звернувся до агенції після того, як поліція сказала, що не може нічого зробити з поштівками, які йому хтось надсилає на роботу й (це непокоїло найбільше) приносить під двері будинку пізно вночі. Погроз ці послання не містили; власне, в поштівках були тільки банальні зауваження щодо обраної ведучим краватки, але здавалося, що Листоноша знає про переміщення та приватне життя адресата значно більше, ніж мав би незнайомець. Дивно було також, що ця людина обрала писати поштівки — адже в інтернеті переслідувати когось значно простіше. Енді Гатчинс, підрядник агенції, два тижні ночами чергував у машині під будинком ведучого, але Листоноші поки що не побачив.
Останньою — і найприбутковішою — була справа Мутного, молодого інвестбанкіра, чия стрімка кар’єра викликала очікуване обурення з боку колег; коли молодик став другою людиною в компанії, обійшовши трьох, безперечно, кваліфікованіших кандидатів, з обурення постала повноцінна підозра. Що в Мутного за важелі впливу на керівника компанії (якого в агенції прозвали Шеф Мутного, або просто ШМ), тепер цікавило не тільки підлеглих Мутного, а й кількох членів правління; вони призначили Страйкові зустріч у темному барі в лондонському Сіті й виклали йому свої підозри. Поточна Страйкова стратегія полягала в тому, щоб дізнатися про Мутного більше через його особисту секретарку. Моррисові було доручено поспілкуватися з нею після роботи, не кажучи, хто він і як його насправді звати, і дізнатися, наскільки дівчина віддана начальнику.
— Тобі треба бути в Лондоні в конкретний час? — спитав Страйк по недовгій мовчанці.
— Ні,— відповіла Робін,— а що?
— Ти не проти,— сказав Страйк,— зупинитися попоїсти? Я не снідав.
Робін пам’ятала, що бачила тарілку з крихтами від круасана на його столику в «Паласіо», але погодилася. Страйк ніби прочитав її думки.
— Круасаном хіба наїсися. Там одне повітря.
Робін засміялася.
Поки доїхали до «Сабвею» на заправці, настрій став майже легковажним, хоч обоє були дуже стомлені. Робін, яка не зраджувала рішенню харчуватися правильно, почала їсти свій салат, Страйк відкусив кілька разів від сандвіча зі стейком і сиром, тоді надіслав Кім Салліван стандартного листа про тарифи для клієнтів, а далі сказав:
— Я вранці посварився з Люсі.
Оскільки Страйк узагалі про це заговорив, Робін виснувала, що сварка була серйозна.
— О п’ятій ранку в саду. Я собі просто вийшов покурити.
— Рання година, як на сварку,— мовила Робін, без ентузіазму колупаючи листки латуку.
— Виявилося, що ми змагаємося в конкурсі «Хто більше любить Джоан». Я навіть не знав, що беру в ньому участь.
Якийсь час Страйк жував мовчки, тоді продовжив:
— Урешті-решт я їй сказав, що Адам — плаксій, а Люк — просто паскудник.
