— Бо це навряд чи, оскільки Джоанна Гаммонд, знаєш, померла за багато тижнів до зникнення Марго. Чи ти думаєш, що Датвейта переслідував її привид?
— Гаразд, я погоджуюся, це нічого не значить,— відповіла Робін, засміявшись, проте стояла на своєму.— Але Талбот тут ще дещо пише: «Церера заперечує контакт з Юноною. Невже Цетус має рацію?»
Вона показала на символ Кита, який означав Айрін.
— Важко уявити, щоб Айрін мала рацію хоч у чомусь,— буркнув Страйк. Він підтягнув нотатник до себе, щоб краще роздивитися дрібний почерк одержимого Талбота, тоді відсунув шкіряну книжку й нетерпляче знизав плечами.— Слухай, цією фігнею дуже легко захопитися. Коли я читав ці нотатки, то теж здавалося, що я вловлюю логіку, але ж Талбот був хворий. Тут усе веде у нікуди.
— Мене зацікавила оця фраза про рацію Цетуса, бо ж Талбот від самого початку не довіряв Айрін, правда? Аж тут раптом починає думати, чи не має вона рації щодо... щодо чогось, пов’язаного з ворогами, таємницями, печалями й небуттям...
— Якщо ми колись дізнаємося, що сталося з Марго Бамборо,— сказав Страйк,— то я закладаюся на сто фунтів — ти так само зможеш довести, що Талбот водночас абсолютно правий і все це взяв зі стелі. Символи завжди можна натягнути на факти. У моєї мами були подруга, яка вгадувала чужі знаки зодіаку, так вона жодного разу не помилилася.
— Жодного разу?
— Жодного,— кивнув Страйк.— Бо навіть коли знак був інший, вона все одно все вгадувала. Виходило, що в людини в тому знаку купа різних планет, або, не знаю, під тим знаком народилася акушерка, яка приймала в неї пологи. Чи її собака.
— Гаразд,— примирливо сказала Робін. Урешті-решт, вона чекала на скепсис із боку Страйка. Вона сховала шкіряний нотатник і «Астрологію 14» назад
— Якщо хочеш знову навідатися до Айрін Гіксон, уперед. Скажеш їй, що, на думку Талбота, вона глибоко зрозуміла суть чогось, пов’язаного з астероїдами і... не знаю... сиром...
— Дванадцятий дім не управляє сиром,— відповіла Робін удавано строгим тоном.
— А котрий тоді відповідає за набіл?
— Ой, та пішов ти,— відмахнулася вона, несамохіть засміявшись.
У кишені в Робін завібрував мобільний, і вона його витягнула. Прийшло повідомлення.
— Аманда Байт,— сказала Робін до Страйка.— Хоче говорити зараз же.
— Мені підходить,— сказав Страйк, зрадівши нагоді повернутися на твердий ґрунт. Бреше Аманда Байт чи ні, але говоритиме вона про реальну жінку в реальному вікні.
Робін натиснула номер Аманди, перемкнула телефон на гучний зв’язок і поклала його на столик між собою і Страйком.
— Добридень,— відповів упевнений жіночий голос із легким акцентом Північного Лондона.— Це Робін?
— Так,— відповіла Робін,— і зі мною Корморан.
— Доброго ранку,— привітався Страйк.
— О, це ви? — відверто зраділа Аманда.— Дуже приємно! Я оце спілкувалася з вашою помічницею.
— Насправді вона моя партнерка,— виправив Страйк.
— Правда? В діловому сенсі чи в іншому? — поцікавилася Аманда.
— В діловому,— відповів Страйк, не дивлячись на Робін.— Я так розумію, що Робін розмовляла з вами про те, що ви бачили у вечір, коли зникла Марго Бамборо?
— Саме так,— підтвердила Аманда.
— Ви не проти, якщо ми запишемо цю розмову?
— Гадаю, що не проти,— відповіла Аманда.— Я хочу вчинити шляхетно, хоча, не брехатиму, це стрес після минулого разу. Журналісти, двоє детективів, а мені було всього чотирнадцять.. Але я завжди була упертою дівчинкою і стояла на своєму...
Й Аманда розповіла історію, яку Страйк і Робін уже знали: про дощ і ображену шкільну подругу, про вікно верхнього поверху та про жінку, в якій Аманда впізнала Марго, побачивши її фото в газеті. Страйк поставив кілька питань, але зрозумів, що Амандину історію не змінить ніщо. Важко було сказати, чи справді вона вірить, що бачила Марго Бамборо в той вечір, але відмовлятися від зв’язку з сорокарічною таємницею Аманда не збиралася.
— ...гадаю, мене так і переслідує думка про те, що я нічого не зробила, але ж мені було лише чотирнадцять, і тільки значно пізніше мене вразила ця думка — що я могла її врятувати,— закінчила вона.
— Що ж,— промовила Робін, якій Страйк сигналізував, що вже почув усе, що хотів,— дякую, що поговорили з нами, Амандо. Я справді...
— Не кладіть слухавку, є ще дещо,— сказала Аманда.— Тільки послухайте. Це неймовірний збіг, і, думаю, навіть поліція про це не в курсі, бо обидві вже померли.
— Хто помер? — спитала Робін, а Страйк закурив.
— О,— почала Аманда,— ну хіба не дивина? Моя нинішня робота, так там є одна дівчина, а в неї двоюрідна бабуся...
Страйк закотив очі.
— ...була в притулку вгадайте з ким?
— Не уявляю,— ввічливо сказала Робін.
— З Вайолет Купер! — заявила Аманда.— Ви, мабуть, навіть не...
— Це домовласниця Денніса Кріда,— сказала Робін.
