— Саме так! — зраділа Аманда, вирішивши, що Робін оцінила важливість цієї історії.— От скажіть, хіба не дивно, що я тоді бачила Марго у вікні, а тепер, коли минуло стільки років, я працюю з людиною, у якої родичка була знайома з Вай Купер? Але вона на той час уже називалася іншим іменем, бо люди її ненавиділи.
— Оце так збіг,— погодилася Робін, старанно не дивлячись на Страйка.— Що ж, дякую...
— Та це не все! — засміялася Аманда.— Ні, далі ще краще! Двоюрідна бабуся тієї дівчини сказала, що вона писала Кріду й питала, чи це він убив Марго Бамборо.
Аманда зробила паузу, явно чекаючи на відповідь, і Робін, яка вже читала про це в «Демоні з Райського парку», сказала:
— Ого.
— О так! — відповіла Аманда.— І судячи з усього, Вай сказала... на смертному ложі, щоб ви розуміли, тобто вона казала правду, бо хто в таку мить брехатиме? Вай сказала, що отримала від нього листа у відповідь, і він зізнався, що таки вбив Марго.
— Справді? — спитала Робін.— Але я думала, що в листі...
— Ні, це ж з перших вуст від Вайолет,— заявила Аманда, а Страйк знову закотив очі,— а вона сказала, що він точно відповів, саме їй. Він сказав це так, щоб тільки вона зрозуміла, і вона
точно зрозуміла, що він мав на увазі. Просто божевілля, правда? Я бачу Марго у вікні, а потім минає стільки років і...
— Неймовірно,— погодилася Робін.— Що ж, дуже вам дякую, що приділили нам увагу, Амандо, це було справді... гм...
Робін знадобилося кілька хвилин і багато нещирих слів подяки Аманді, щоб її здихатися.
— Що скажеш? — спитала Робін у Страйка, коли нарешті змогла покласти слухавку.
Той показав пальцем на небо.
— Що? — Робін звела очі на блакить.
— Якщо придивитися як слід,— сказав Страйк,— то можна побачити, як астероїд проходить через Дім лайна собачого.
Протягом наступних кількох днів Страйка поглинули інші справи агенції, не пов’язані з Бамборо. Його перша спроба застати медсестру Дженіс Бітті вдома виявилася безуспішною. Він стукав у двері, але ніхто не відчинив, і з Найтинґейл-Ґрову, непримітної вулиці, що тягнулася вздовж колій Південно-східної залізниці, Страйк пішов ні з чим.
Другу спробу він зробив наступної середи. Був вітряний день, що всякчас загрожував зливою. Страйк підійшов до будинку Дженіс із боку станції «Гізер-Ґрін», простуючи тротуаром, який від колій відділяли поруччя і живопліт. Страйк ішов, курив і думав про Робін, бо вона щойно відхилила його пропозицію піти до Дженіс разом: мала «інші справи», але які саме — не сказала. Страйкові здалося, що Робін відповідала якось сторожко, навіть агресивно — хоча зазвичай неможливість узяти участь у розмові зі свідком викликала в неї тільки розчарування.
Відколи Робін пішла від Метью, спілкування стало простішим і відкритішим; Страйк до цього звик, тож ця відмова плюс тон і відсутність пояснень його зацікавили. Звісно, є речі, про які вона, природно, не захоче йому казати — скажімо, що йде до гінеколога,— але тут би він принаймні чекав, що вона скаже: «Мені призначено в лікаря».
Небо потемнішало, коли Страйк підійшов до будинку Дженіс — значно меншого, ніж оселя Айрін Гіксон. Будинок стояв у ряду блочних будинків. Вікна були запнуті тюлем, вхідні двері — темно-червоного кольору. Страйк почав переходити вулицю і негайно відзначив, що у вітальні горить світло. Зрозумівши, що здобич на місці, він успішно викинув з голови думки про свою партнерку, пришвидшив кроки й рішуче постукав у двері. Чекаючи, він чув крізь вікно звуки телевізора на високій гучності. Страйк уже думав постукати ще раз — раптом Дженіс не почула,— коли двері відчинилися.
На відміну від першої зустрічі, цього разу медсестра (вона була в окулярах у сталевій оправі) була відверто неприємно вражена, побачивши Страйка. З-за її спини долинали голоси двох американок з невидимого телевізора: «То ти любиш стрази?» — «Обожнюю стрази!»
— Даруйте, я шо, проґавила дзвінок?
— Вибачте, що без попередження,— нещиро озвався Страйк,— але я тут опинився поблизу. Зможете приділити мені кілька хвилин уваги?
Дженіс озирнулася через плече. З телевізора почувся манірний чоловічий голос: «Сукня, яка так сподобалася Келлі,— це унікальний подіумний зразок...»
Явно незадоволена, Дженіс обернулася до Страйка.
— Ну гаразд,— сказала вона,— ті’ки в мене неприбрано... а ви, будь ласка, гарненько витріть ноги, бо тут один уже був прийшов без попередження, наніс собачого гівна... І двері зачиніть.
Страйк переступив поріг, а Дженіс зникла у вітальні. Страйк подумав, що вона вимкне телевізор, але ні. Поки він витирав ноги об килимок, чоловічий голос промовив: «Унікальна подіумна сукня може бути недоступна, тож Ренді пошукає...» Повагавшись якусь мить, Страйк вирішив, що Дженіс чекає, що він просто зайде, і зайшов до маленької вітальні.
