— О ні,— ввічливо жахнулася Робін.
Лука грався з нею, видобуваючи правильні відповіді; обоє розуміли, що вона боїться і не попросить його відійти — боїться того, на що він здатен. Тепер його посмішку викликало її удаване співчуття до давньої аварії, в яку потрапив його брат Марко.
— Так, тато шидів ж Марко в лікарні три тижні пошпіль, поки його життя було в небежпеці,— сказав Лука.— Принаймні я так думаю, що він шидів там жаради Марко. Може, жаради медшештер. У штарі часи,— додав Лука, знову змірявши Робін поглядом,— вони ношили чорні панчохи.
Робін знову почула кроки й цього разу благала: «Тільки б сюди!» Цю молитву було почуто. За Лукою прочинилися двері, вдаривши його в спину. Повернулася клишонога білявка.
— Ой, вибачте, містере Риччі,— сказала вона, а Лука відступив убік.— Ой,— повторила вона, побачивши Робін.
— Він стогнав,— повторила вона, показавши на Гнійного в кріслі.— Вибачте, треба було... я подумала, йому зле чи шо...
І ніби по команді Гнійний Риччі застогнав — понад сумнів, заперечуючи її слова.
— Так-так, він так робить, коли щось хоче,— сказала нянечка.— Мабуть, уже готові до вбиральні, містере Риччі?
— Хай шере беж мене,— зі смішком сказав Лука Риччі.— Я йому тільки подарунок на четвер жаніс.
Робін уже вийшла, але, на свій жах, не пройшла і трьох кроків, як до неї приєднався Лука, легко її наздогнавши.
— Не будеш прощатишя з Шеді? — спитав він, коли проходили повз двері місіс Седі О’Кіф.
— Та вона заснула, сердешна, поки я в неї була,— сказала Робін.— Ще й так міцно.
Вони спустилися сходами. Лука тримався позаду Робін; вона відчувала його очі, ніби лазерні промені, у себе на шиї, ногах, сідницях.
За три хвилини (але здавалося, що минуло аж десять) спустилися на перший поверх. Алебастровий Ісус у натуральну величину сумно дивився на вбивцю і на самозванку, які йшли до дверей. Робін тільки поклала руку на клямку дверей, як Лука її зупинив:
— Зажди, Ванешо.
Робін обернулася. На шиї тремтів пульс.
— Треба ж випишатишя,— нагадав Лука та простягнув їй ручку.
— Ой, забула,— задихано захихотіла Робін.— Я ж казала... вперше тут.
Вона нахилилася над журналом. Просто під її першим підписом стояв підпис Луки: «
У колонці «Коментарі» він написав таке:
Робін розписалася нижче його підпису й розвернулася до дверей. Лука притримав їх для неї.
— Дуже дякую,— видихнула вона й вислизнула повз нього на свіже повітря.
— Тебе кудиш підвежти? — спитав Лука, спинившись на вершечку сходів.— У мене машина жа рогом. «Аштон-мартин».
— Ой ні, але дуже дякую,— відповіла Робін.— Я на зустріч з хлопцем.
— Тоді поводьшя чемно,— порадив Лука Риччі.— А як хочеш нечемно, то штережишя, ха-ха-ха.
— Так-так! — дико закивала Робін.— Ой, а вам гарно відпочити у Флориді!
Він помахав їй рукою і, насвистуючи, пішов геть. Робін рушила у протилежний бік. У голові паморочилося від полегшення. Вона ледве змусила себе не бігти.
Вийшовши на майдан, Робін сховалася за бузком і ще півгодини стежила за домом опіки. А коли напевно пересвідчилася, що Лука Риччі справді поїхав, розвернулася і пішла туди.
Робін готувалася до скандалу, але такої сварки зі Страйком у неї ще не було. Того вечора в офісі вони сперечалися цілу годину, але гнів Страйка на те, ще вона пішла до Гнійного Риччі, коли він прямо й чітко заборонив це робити, не вщухав; урешті-решт Робін просто схопила сумку, не дослухавши Страйка, вибігла й ляснула по собі скляними дверима. Страйк дивився на них і жалкував, що Робін не розбила скло, бо тоді можна було б виставити їй рахунок.
Нічний сон хіба що зовсім трохи пом’якшив гнів Страйка. Так, між нинішніми діями Робін і тим учинком, за який три роки тому він вигнав її з роботи, були серйозні розбіжності: наприклад, вона не сполохала об’єкт, він не втік і не сховався. Також за двадцять чотири години не з’явилося жодних натяків на те, що родина Риччі чи персонал дому опіки запідозрили у Ванессі Джоне не ту, за кого вона себе видавала. І найголовніше (але цей факт більше ятрив, ніж заспокоював): Робін тепер партнер у фірмі, а не підрядниця на контракті. Це вперше Страйк глянув у вічі твердому факту: якщо їхні шляхи розійдуться, він матиме купу юридичних і фінансових труднощів. Це буде практично розлучення.
Страйк і не хотів розставатися з Робін, але відкривши, що сам ускладнив цей варіант, тільки ще більше розлютився. Стосунки між ними лишалися напруженими протягом двох тижнів після її візиту до Дому опіки Святого Петра, аж поки вранці першого серпня Робін не отримала повідомлення, в якому Страйк просив її облишити спроби подружитися з секретаркою Мутного й повертатися до офісу.
