Увійшовши до кабінету, Робін побачила, що Страйк сидить за партнерським столом, обклавшись матеріалами справи Бамборо з архіву поліції. Страйк звів на неї очі, відзначив, що сьогодні волосся й очі в Робін власні, і коротко пояснив:
— Дзвонили клієнти щодо Мутного. Вони закривають справу за браком результатів.
— О ні,— сказала Робін, опустившись у крісло навпроти.— Вибач, я так старалася достукатися до цієї...
— А ще з нами хочуть говорити Анна й Кім. Я домовився про конференц-дзвінок на четверту.
— Вони не...
— Згортають справу? — без емоцій спитав Страйк.— Можливо. Як я зрозумів, друзі запросили їх на спонтанний відпочинок у Тоскані. Вони хочуть поговорити з нами перед від’їздом, бо до п’ятнадцятого ще не повернуться.
Запала довга мовчанка. Страйк ніби більше не мав що сказати й почав перекладати папери у справі Бамборо.
— Корморане,— покликала Робін.
— Що?
— Прошу, поговорімо про Дім Святого Петра.
— Я уже сказав усе, що мав на цю тему,— відповів Страйк, беручи аркуш зі свідченнями Рубі Елліот про двох жінок, які вовтузилися під дощем, і вдаючи, що читає.
— Та не про те, що я туди пішла. Я вже сказала...
— Ти обіцяла не наближатися до Риччі.
— Я «погодилася» не наближатися до Риччі,— заперечила Робін і намалювала в повітрі лапки,— точно так само, як ти «погодився», що не скажеш поліції, де взяв плівку з горища Грегорі Талбота.
Чудово знаючи, що за дверима працює Пат, Робін говорила тихо.
— Я пішла не для того, щоб тобі щось довести: я взагалі лишила його тобі, пам’ятаєш? Але це треба було зробити, а ти не міг. Може, ти не помітив, але я маскуюся значно краще за тебе.
— До цього питань немає,— відповів Страйк, відкидаючи свідчення Рубі Елліот і беручи опис Тео від Глорії.— Мене зачепило, і ти це збіса добре знаєш, що ти мені не сказала, коли зібралася...
— А ти мені дзвониш що три секунди й радишся, як діяти далі? Ти зовсім не проти, щоб я виявляла ініціативу, коли це зручно...
— Лука Риччі відсидів за те, що пускав струм людям через геніталії, Робін! — не витримав Страйк і вже не вдавав, ніби його цікавить опис Тео.
— Скільки ще разів ми будемо це обговорювати? Ти думаєш, я зраділа, коли він зайшов? Та я б ніколи в житті туди не пішла, якби думала, що він припхається! Але факт такий...
— ...це не факт...
— ...якби я не...
— ...це теорія...
— Яка це в біса теорія, Страйку, це реальність, а ти просто вперся, мов баран!
Робін дістала з кишені джинсів телефон і відкрила фото, яке зробила під час другого візиту в дім опіки, коли вона пробула там дві хвилини й потай зробила фото почерку Луки Риччі в журналі відвідувачів.
— Дай сюди анонімку,— сказала вона Страйкові та простягнула руку по зім’ятий синій папірець, який дали їм сестри Бейліс.— Ось!
Робін поклала аркуш і мобільний поряд, розвернувши до Страйка. Робін бачила невідпорну схожість: та сама суміш великих і малих літер, усі написані окремо, розбірливі, але з недоречними прикрасами й завитками — ніби несподівана шепелявість у небезпечного здоровила з обличчям, мов напівочищений помаранч.
— Неможливо по фото довести, що це один і той самий почерк,— заявив Страйк. Він знав, що поводиться негарно, але досі злився на неї.— Спеціалісти аналізують натиск ручки, серед іншого.
— Гаразд,— відповіла Робін, у якої в горлі стояв твердий злий клубок.
Вона підвелася і вийшла, не до кінця зачинивши по собі двері. Крізь цю щілину Страйк чув, як вона розмовляє з Пат і дзвенить чашками. Він сердився, але сподівався, що Робін і йому принесе чай.
Хмурячи брови, Страйк підтягнув до себе записку й мобільний Робін і дивився то на те, то на те. Вона мала рацію, і Страйк зрозумів це (але не зізнавався), щойно вона показала йому фото, повернувшись із Дому Святого Петра. Страйк не казав цього Робін, але він переслав фото анонімки й фото почерку Луки Риччі з журналу відвідувачів графологині, з якою зв’язався через знайомих у поліції. Жінка попередила, що не зможе зробити точного висновку, не маючи на руках оригіналів, але на основі фото «з сімдесяти-вісімдесятивідсотковою впевненістю» припустила, що обидва зразки написала одна людина.
«І що, за сорок років почерк не змінюється?» — спитав Страйк.
«Не завжди,— відповіла графологиня.— Як правило, зміни бувають. Як правило, з віком у людей псується почерк через фізіологічні фактори. Також на почерк впливає настрій. Мої розвідки показують, що в тих, хто пише нечасто, почерк міняється менше в порівнянні з тими, хто пише багато. Ті, хто пише мало, зберігають стиль, який засвоїли в юному віці, Незрідка у школі. У випадку цих двох зразків я бачу деякі чіткі елементи, які майже напевно збереглися зі шкільних років».
«Думаю, можна впевнено сказати, що цей персонаж по роботі не дуже багато пише»,— сказав Страйк.
Шпеник розповів, що останній термін Лука отримав за організацію замаху на вбивство з застосуванням холодної зброї. Жертву вдарили ножем у яйця. Чоловік дивом вижив.
