— А, чорт, так,— увічливо сказав Страйк.— Забув запитати. Як усе пройшло з Джеммою?
— Чудово,— озвалася Робін.— Мутний торгує внутрішньою інформацією, але то таке.
— Він — що?..
— Страйку, не хочу затьмарити твій успіх,— сказала вона, але їй не вдалося притлумити тріюмфальну нотку в голосі,— бо те, що ти знайшов Датвейта, просто неймовірно, та я гадаю, тобі варто знати... тобі дозволять дев’ятнадцятого вересня допитати Денніса Кріда в БроДмурі.
— Ну,— зронив Страйк, наступного ранку сідаючи в «лендровер». Вони обмінялися осяйними усмішками, й на мить Робін здалося, що у Страйка майнула ідея обійняти її, але натомість він простягнув долоню й потиснув їй руку.
— Господи Боже, рік чекати прориву!..
Робін засміялася, ввімкнула першу передачу й виїхала на дорогу. День був на диво спекотний: вона вела машину в сонячних окулярах, проте Страйк помітив, що з сумки за її сидінням стирчить шалик.
— Не думаю, що тобі це знадобиться. Справжня літня погода,— сказав він, визираючи у вікно на ясне небо.
— Побачимо,— скептично мовила Робін.— У дитинстві мене возили в Скегнесс. Мамина сестра жила в Бостоні, це неподалік. З Північного моря зазвичай дме холоднючий бриз.
— Ясно. Я прочитав листа,— сказав Страйк, маючи на увазі мейл від Робін, у якому вона виклала строки й умови допиту Денніса
Кріда, а також обґрунтування, завдяки якому влада таки дозволила Страйкові такий допит.
— Що скажеш? — запитала Робін.
— Крім того, що я в біса приголомшений, як тобі це вдалося...
— Я витратила на це купу часу.
— І не дивно. В іншому ж... не брехатиму: це буде нелегко.
— Через Такерів?
— Ага,— озвався Страйк, відчиняючи вікно, щоб підкурити цигарку.— Анна не знає, що я отримав цей шанс, тож і не має особливих надій, а от бідолаха Такер...
Цілковита секретність допиту, яка включала підписання угоди про нерозголошення, щоб гарантувати, що Страйк ніколи не розповість про це пресі, стала першою умовою офіційних органів.
— Він дуже хоче, щоб це зробив ти,— сказала Робін.— Я про Такера. Він каже, що у Кріда роздуте еґо, тож він захоче познайомитися з тобою. І психіатри мають погодитися, правда ж, чи від них це не залежить? Браян Такер каже, Крід завжди вважав себе великим цабе, що заслуговує бути на одному щаблі зі знаменитими й успішними людьми.
— У повноваження психіатрів не входить вирішувати, зможу я щось витягнути з нього чи ні,— мовив Страйк.— Гадаю, вони більше переймаються, чи не надто він збуриться після мого візиту. У Бродмурі тримають не за те, що ти трохи ексцентричний.
Страйк надовго замовк, дивлячись у вікно, і Робін також мовчала, бо не хотіла переривати його міркування. Коли нарешті Страйк знову заговорив, то буденним тоном окреслив плани на Скегнесс.
— Я почитав про цей готель в інтернеті. Називається «Аллардис»: це дівоче прізвище його дружини. Ми не підемо прямцем туди, бо якщо його там не виявиться, а дружина щось занюхає, то може йому подзвонити й попередити, щоб не вертався, отож ми припаркуємося, знайдемо місце, звідки добре видно будівлю, й подзвонимо йому. Якщо він на місці, одразу зайдемо всередину, щоб він не встиг утекти,— або ж перехопимо його на виході, що цілком вірогідно. А якщо його не буде, просто почекаємо.
— І довго? — запитала Робін.
— Я б сказав — «скільки треба»,— мовив Страйк,— але нам за це не платять, а в понеділок я маю повернутися в місто.
— Я можу затриматися,— запропонувала Робін.
— Не варто,— озвався Страйк.
— Вибач,— зронила Робін, одразу пожалкувавши про свою пропозицію і злякавшись, що Страйк вирішить: вона просто хоче провести ще одні вихідні на курорті й у гарному готелі.— Знаю, нам бракує працівників...
— Не через це. Це ти помітила, що жінки навколо Стіва Датвейта вмирають і зникають. Може, йому просто не щастить, але з іншого боку... три різні прізвища — забагато для чоловіка, якому нема чого приховувати. Цю справу я беру на себе.
У маленьке прибережне містечко вони прибули об одинадцятій і залишили «лендровер» на стоянці під червоними стінами «Скегнесського боулінгу» — велетенського боулінг-клубу на набережній. Вийшовши з машини, Страйк відчув запах моря й інстинктивно розвернувся в тому напрямку, але з того місця, де він стояв, океан залишався невидимим. Натомість перед очима постав штучний канал з каламутно-зеленою водою, яким пливли у шлюпці розсміяна жінка і її бойфренд. Грюкнули водійські дверцята, і Страйк озирнувся на Робін, яка досі була в сонячних окулярах, проте зав’язувала на шиї шалик.
