Але що ближче під'їздив Ілько до заводу, то складнішою здавалась йому справа переходу через фронт. Він може вдало продертися повз сторожу білих, але ж попереду ще сторожа червоних. І його серце починає тоскно стискатися в грудях. Попастися в руки денікінців — значить опинитися знову в контррозвідці, звідки вже не буде вороття, але ще страшніше загинути від кулі своїх. Кінь збавляє ходу і чомусь забирає вбік. Може, що побачив? Довкола темно, тільки на півночі спалахує блискавицями небо та збоку блимають вогники в якомусь висілку.
— Стій! — чується враз десь зовсім близько.
Кінь лякається і з чотирьох ніг кидається вбік, ледь Ілько встигає вхопитися за луку.
— Стій, стій! — репетують вже два голоси.
— Хто тут? — кричить Ілько і не може крикнути. Наляканий кінь хоче вдарити з усіх ніг, але за вуздечку чіпляються чиїсь руки, хтось цапнув Ілька й за ногу. — Хто тут?
— Злазь, орле! Досить вам, анахтемам!
«Хто б міг зупинити? — блискавично думає Ілько. — Військова сторожа запитала б пароль». Біля самих його ніг чорніє чиясь голова й жовтіють оголені руки. В ту ж мить він згадує, як у Калинівці вони знімали німецькі стійки вночі. Часто зникали невідомо куди й білі. Знали про те тільки селяни та робітники, що в підпіллі на свій ризик і страх допомагали червоним. Але ж він і сам має допомогти червоним. Цим, може, й сотні робітників врятує. Гаяти не можна жодної хвилини, але хто йому повірить? І він з серцем б'є коня каблуками. Кінь зненацька стрибає, і чужі руки сприсають з стремен, випускають повід. Потім чути, як за ним хтось женеться, але Ілько з конем витяглися в струнку і ледь торкаються землі. Навіть телефонний апарат не торохтів уже, а тихо, в такт з конем, коливався збоку. Тепер його може зупинити хіба тільки куля.
Куля не примусила на себе чекати, вона пролетіла, мов оса, повз саме вухо й випередила коня. Ілько пригнувся до гриви. Позаду знову стрельнули, і в ту ж хвилину підстрибнув кінь і збився з такту, ніби його вжалив овід у самий храп. Ілько боляче затрусився в сідлі, апарат затанцював на його тілі, а ще за хвилину кінь уже стрибав, мов стриножений, на трьох ногах. Ілько хутко зіскочив на землю й потяг коня за поводок. Кінь по інерції скакає ще кілька кроків і потім зупиняється. Його ноги ніби приростають до землі. Ілько кидає коня й біжить сам. Кінь пробує ще стрибати і жалібно ірже.
Ті, що підстрелили коня, зосталися далеко позаду, і Ілько повертається, бере коня за поводок і тягне за собою. Кінь витягає вперед голову, але ступити боїться, ніби перед ним яма, тільки жалібно ірже. Ілько знову кидається бігти. Кінь ірже голосніше. Тепер ті, що залишалися позаду, можуть почути, догадатись і пуститися навздогін, і він, з натрудженими ногами, не втече. Ількові треба перейти фронт до ранку, щоб попередити про літаки.
Ілько відходить на крок, прикладає гвинтівку коневі до вуха й стріляє. Кінь важко, як ковальський міх, зітхає і падає на дорогу.
На спалах прилетіла ще одна куля і тепер уже вжалила в бік Ілька. Він цапнув себе рукою, заточився і злякано присів на край дороги. Поруч заторохтіли, як кістки в труні, телефонний апарат і гвинтівка.
Ількові видалось, що він уже вмирає: серце ніби перестало битись, а крізь пальці соковито проступала кров. У смертній тузі він розірвав на шиї комір. Як безглуздо вмерти за верству від своїх, яких би він попередив, а може, і врятував від загибелі! Клима, батька, Марусю і всю армію. Ніколи вони не довідаються, що для них хотів зробити Ілько. Він голосно застогнав, забив рукою об землю, об траву, об високе жито.
Остуджений холодною росою, Ілько ніби прийшов до пам'яті. У боці гостро кололо, але він міг ще рухатись. Може, він все-таки встигне хоч доповзти до червоних? Ілько звівся на ноги, але, подумавши про можливу погоню, знову впав у жито і почав повзти на одному боці. За ним тягся апарат і боляче товк гострими ріжками.
Далеко від дороги, у балці, Ілько знесилено розпластався на траві. Од крові його сорочка вже взялася лубом. Він зірвав її з себе, зібрав на долоню холодної роси й хоч трохи остудив рану на боці. З неї ще виступала тепла й липка кров. У Ілька туманіла голова, починало тягти на сон. Розірвавши сорочку, він перев'язав бік.
