Безлюдні острови 12-13 полностью

ВАЛЬДЕМАР ЛИСЯК

БЕЗЛЮДНІ ОСТРОВИ

Видавництво: Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków, ©1987

Переклав: Марченко Володимир Борисович, 2024

ОСТРІВ 12

ПАЛАНГА (ЖЕМАЙТІЯ)

УЛЬРІХ ФОН КНІПРОДЕ

КШИЖАК

"Кшижаки[1]- то були лицарі, що найбільш дотримувалися порядку. У

ому відношенні вони перевершували навіть

римські легіони, бо римляни інколи бунтували, а лицар-чернець

витримував найважчі випробування, будучи взірцем дисципліни (...)

Коли один із них потрапив до рук литовців, його спалили разом з конем. Але ж й німці рідко коли щадили литовців..."

(Адам Міцкевич, лекція XXII в Колеж де Франс,

п'ятниця, 19 березня 1841 р.).

Можливо, що колись ви будете читати мій роман під назвою "Мовчазні пси"[2], перший том якого я вже закінчив, а решта чекає вільного часу для завершення. Це історія срібла, яке називають пурпуровим або сріблом Юди. Дозвольте мені спочатку пояснити назву.

Згідно з апокрифом без титулу, який довгий час помилково вважався одним із творів Орігена (III ст.), але, безсумнівно, походив із гуртка Олександрійської катехитичної школи, яку він очолював, священики кинули срібняки, принесені їм Юдою, на бруківку під його повішеним тілом, і коли вранці слуги прийшли, щоб зняти його, вони побачили, що зі зіниць трупа капають криваві сльози, а срібняки забарвилися тим видом пурпуру, який тоді отримували з певний вид морських равликів. Срібняки намагалися відмити. Даремно, вони все ще залишалися інтенсивно фіолетовими. На них купили поле,яке належало гончареві, під назвою Халкедама [Поле, або земля крові] (що підтверджено апостолом Матвієм у його Євангелії), заплативши 27 монт. Три були кинуті в храмову скарбницю як цікавість. Наступного дня виявилося, що їх неможливо впізнати, оскільки ці троє заплямували інші монети в скарбниці. Віддавши свій пурпур багатьом сестрам, самі вони зблідли, і тепер усі срібняки сяяли однаковим відтінком рожевого. Це срібло вивезли римляни, але біля острова Родос на їхній корабель напали три таємничих судна (врятувалася лише наложниця проконсула, винесена хвилями на берег) і пурпурний вантаж на деякий час з історії зникнув.

Тільки це і говорить легенда, що міститься у вищезгаданому апокрифі, в якому також пояснюється термін: Срібло мовчазних собак. Автор цього тексту написав: "Ті, хто їх бере, не кричать на користь, хто купив їхні душі, і не хизуються своєю зрадою і не показують своїх думок, як це звик робити дурень, думаючи, нібито він вмовить людей щодо власної зради. Мовчки, вони ніжним поцілунком ведуть своїх братів у полон, як Юда Іскаріот поцілував Спасителя, принісши йому муку і смерть (...) Кажу вам: стережіться мовчазних псів, які мовчки будуть пити кров вашу землю, ведуть вас у рабство, як баранів на забій, і кажу вам: стережіться, і ще раз кажу: стережіться тричі, бо вони стоять біля вас і сміються безжальною та фальшивою дружбою...".

Мені знадобилося багато років, щоб простежити подальшу історію пурпурного срібла. У ХІІ столітті воно знаходилося у руках асасинів, таємничої секти Гірського Старця. На початку наступного століття у асасинів його забрали тевтонські лицарі, ченці ордена, чия кар'єра почалася під час хрестових походів у Святій Землі. Завдяки цьому досягненню, невеликий орден швидко зміцнів, отримавши величезні впливи у Європі, оскільки пурпурове срібло силу розтлівати незрівнянно більшу, ніж золото. На відміну від золота, яким можна купити людину і змусити її піти на якусь зраду, за пурпурове срібло можна купити її душу, тобто зробити з неї надійного слугу, а продавши власну країну, він переконається, що цей вчинок є правильним і моральним, узгодженим із законами Бога, природи і людей. Людина, чия воля була зіпсована пурпуровим сріблом, не знає конфлікту сумління зі злочестивістю, тому що сумління її прирівнює підлість до справедливості чи милосердя, залишаючи його спокійним: