ВАЛЬДЕМАР ЛИСЯК
БЕЗЛЮДНІ ОСТРОВИ
"Творчість багатьох письменників є записом власного переживання самотності!".
"Голим я лежав на берегах Безлюдних островів".
ВСТУП
"Настала тиша. Я міг уявити собі, що опинився на безлюдному острові. І
справді, поки я палив лежачи, мене охопило відчуття цілковитої самотності".
1.
Ця книга – дитя відчаю та люті. Час відмовляється зупинятися, кожен день старить мене, а я все ще шукаю те, що шукав і рік тому, і десять років, і двадцять років тому - безрезультатно. Світ мчить, а я стою на місці, біжу за химерами, і все менше вірю, що зможу їх зловити. Немає самовідданих вчинків і почуттів, немає правди, дружби і вірності, немає ідеї без вад і клятви без пасток, є лише гіркота, що накопичується в крові, як кільця отруйного дерева.
Навіщо намагатися, за яку міфічну винагороду? Заради "вічного життя" після життя, повного страждань? Дотримання найстійкіших етичних принципів, стійке земне життя без компромісу зі злом – веде до божевілля, самогубства чи страшенного осамотнення. Тимчасові успіхи на цьому шляху подібні до вовчих ям, чим більшою буде перемога охоронця десяти заповідей, тим глибшою буде яма, в яку його вкинуть. Яку б благородну справу ти не зробив, все закінчується провалом. Переможці зазнають поразки, перші стануть останніми, великі стануть карликами, багаті збанкрутують, щасливі потонуть у сльозах. «"Щастя — це жінка" (Ніцше); щасливчики з незаплямованою совістю - рогоносцями. Тільки відсутність сумнівів приносить золоті лаври.
На одному з найгеніальніших малюнків в історії мистецтва ("Меланхолія" Дюрера) серед усіх символів цього світу сидить самотній ангел — поруч із ним пісочний годинник, ваги, драбина, книга, жорна. і дзвінок, багатогранник і куля, рубанок, молоток, щипці і ніж, дурна тварина і математична таблиця, ключі і гаманець. Він уже не похмурий; його примирене, розуміюче обличчя прикрашене ніжним, трохи терпким виразом губ, а в правій руці він тримає символ Буття, який так часто зображують художники (Блейк та інші), інструмент, яким Бог окреслив світ - циркуль. Він тримає його з явно відчутним небажанням, нібито зневажливо, майже презирливо. Дві голки, що визначили світ, мляво розтягнулися між колінами, мертві, як двоє затаврованих винуватців...
Я призначаю цю книгу людям, які її заслуговують. Не знаю, скільки їх є. Людина стає дикою, коли контактує з людьми, і мусить або будувати собі скит, або сплющуватися до розмірів свого оточення. Його відштовхує страшна дурість так званої інтелігенції, цього покоління (?), цього війська, безлічі недовчених і недоумків, які утворюють "інтелектуальну еліту нації", користуючись тим, що ще більша орда напівінтелігентів є для них сприятливим фоном. Знайти людину, з якою можна поговорити, не вислухуючи банальностей, кліше, ідіотизмів, хитренької брехні, фальшивих запевнень, дешевої соромітності чи спеціалізованої тарабарщини "професіонала", для якого галузева освіта (плюс уміння тримати вилку) — це вся його культура, когось без церебральної плоскостопості і без лизоблюдської ментальності - це знайти скарб. Як правило, знаходять інтелігентів. Ці люди зовсім не були б відштовхуючими, якби не "хизувалися" в якості мудрих, розважливих, сміливих та оригінальних. Але коли вони це роблять, контраст між показом та реальністю викликає огиду та блювотний рефлекс.
Алергія на дурість, конформізм і опортунізм разом із незгодою з підлістю та жорстокістю світу призводить до самотності та її безлюдних островів. "Краще бути самотнім, ніж мати погане товариство" (П’єр Гренгуар).
Альбрехт Дюрер "Меланхолія", гравюра на міді, 1514, Художня галерея Південної Австралії
Вільям Блейк (1757-1827) - Древній днями, або ж Великий Архітектор. Малюнок Урізена, що обмежує Всесвіт за допомогою циркуля (1827)
Фірмова емблема ренесансного видавця Платіна з Анверс
2.
Неможливо описати всі види самотності, їх надто багато. Класифікувати їх усіх теж неможливо, відомо, що самотність відрізняється від осамітнення, тому що самотність дуже часто походить від вибору (ніколи не буває самотнім тільки той, хто не мислить), а на осамітнення людина буває засуджена. Самотність перетворюється на осамотнення десь на тому страшному стику між ними, який неможливо знайти, дивлячись на годинник, і звідки так важко відступити. Сучасний американський поет Кеннет Рексрот писав:
