«Іще розтлумач, — мовив витязь, — пракріті й пурушу:
Знання і предмет пізнання розрізнити я мушу».
«Затям же, знанням, — мовив Крішна великий, — є поле.
Та хтось же працює, щоби не було воно голе.
Приймай мене тим, хто науки поля усі звідав,
Бо той, хто пізнав тіло й душу, йде мудрості слідом.
Яким є це поле знання, звідкіля і що значить,
І ким є той, хто пізнає, я тобі розтлумачу.
У гімнах не раз вже співали про це ріші мудрі,
Згадай-но хоча би священні рядки Брагмасутри.
Основа особи, омана, осягнення суті,
І вигонів п’ять, де чуттів одинадцять пасуться,
Огида, прив’язаність, радість, вдоволення, воля —
Ось, коротко, те, що потрібно віднести до поля.
Смиренність, повага до вчителя, самовладання,
Терпіння, відвертість, чеснота, відсутність жадання,
Відчуженість від насолоди, багатства і блага,
Байдужість до болю, до старості й смерті зневага,
Думок рівновага у справах невтішних, при тому
Від кревних відреченість — сина, дружини, від дому,
На мене скеровані мислі, відсутність гордині,
Віддаленість від товариства в пустельній яскині.
Знанням є осягнення правди, оманою — решта,
Найвищою стійкістю тільки усе це збагнеш ти.
Затям собі, як увійти у безсмертності браму:
За межами наших чуттів лежить вічності брагмо.
Усюди у нього є руки, і ноги, і очі,
Воно проникає, де тільки проникнути хоче.
Чуттями всіма володіє, од всіх незалежне,
Нічим не обмежене, в проявах власних безмежне.
Незрушне воно і ніколи не знає спокою,
Далеке й близьке, у тобі воно й поруч з тобою.
У всьому воно і постійно у сутності власній —
І творить істоти і знищує їх одночасно.
Воно — світло світу, воно — протилежність темноті,
Знання і мета, воно в кожній присутнє істоті.
Так поле, знання, та предмет пізнання поясняю:
Збагнувши це, бхакта мій в моє бування вступає.
Іще необхідно пракріті й пурушу розкрити.
Вони — віковічні, та зміни ідуть від пракріті.
Пракріті-природа — основа причинності й дії,
Пуруша-душа — це страждання і радості вияв.
Пуруша прямує до ґун — до гармонії, вроди,
Приводить поєднання їх до обнови природи.
Великий Владика, твердий, непідкупний, незрушний,
Найвищий Господь — ось хто в тілі пракріті — пуруша.
Хто з ґунами разом пракріті й пурушу пізнає —
Хоча і живе, та народжень нових не зазнає.
Одні пізнають в собі Господа силою мислі,
А інших до нього приводять діла безкорислі.
І ті навіть смерть подолають свою, що учення
Про Бога приймають від інших, немов одкровення.
Хто бачить: Всевишній пронизує кожну істоту,
У плинному вічне той спостерігає достоту.
Хто Господа бачить у всьому і всюди незмінно,
Не шкодить собі, іде шляхом найвищим постійно.
І той, хто збагнув, що природа всі звершує дії,
А розум — без-дія, той справжнім знанням володіє.
Той також до брагмо приходить, хто передбачає,
Що кожна частина у цілому перебуває.
Знай, Атман ніколи й ні в чім не плямується ділом,
Він непроминальний, хоча й нерозлучний із тілом.
Як простір не плямиться, в кожну проникши щілину,
Так в кожному тілі не плямиться Атман, мій сину.
Як сонце єдине освітлює гори і доли,
Так само і поля господар освітлює поле.
До Бога ідуть, хто зумів оком мудрості вздріти
Звільняння істот від тілесної форми — пракріті».
«І є ще найвище знання, — мовив Крішна, — пізнали
Аскети його і здобули у нім досконалість.
Хто сперся на нього, в мою проникає основу,
Той смерті не знатиме і не народиться знову.
Є лоном моїм вічне брагмо, я кидаю в нього
Насіння своє для народження всього земного.
Для всякого тіла, де здатне воно виникати,
Лиш я — його батько, а брагмо одвічне — це мати.
І саттва, і раджас, і тамас — це ґуни пракріті,
Що тіло одвічного міцно зшивають, як ниті.
З них саттва — побожність, нема на ній жодної плями,
Вона наділяє нас щастям, здоров’ям, знаннями,
І раджас — це пристрасть, і ким вона заволодіє —
Пов’яже його нерозривними узами дії.
А лінощі, заздрість, невігластво зроджує тамас —
Брехливими всіх вона прагне приспати устами.
До щастя зве саттва, а раджас до пристрасті манить,
Породжує неуцтво тамас, і розум туманить.
Подолані раджас і саттва — підноситься тамас,
А раджас і тамас побореш — то саттва зосталась.
Допоки вона перевагу утримує, доти
Струмує проміння знання від твоєї істоти.
А гору бере почуття із потребою дії —
Всією істотою раджас тоді володіє.
Коли зледащів хто, зробився байдужим до всього —
Це тамас святкує в єстві у його перемогу.
При саттві в людини земні завертаються строки,
Й вона потрапляє туди, де боги і пророки.
Знай, пристрасні, вмерши, у кармі відроджені будуть,
А темні відродяться знову із лона облуди.
Плід саттви — це доброї справи висока свідомість,
Плід раджаса — муки, а тамаса плід — невідомість.
Від саттви іде пізнання, йде від раджаса — хтивість,
А тамас породжує неуцтво й непросвітлимість.
Хто в саттві — йде в гору, хто в раджасі — посередині,
Хто в тамаса темного владі — на самій долині.
Той, хто в пізнанні, окрім мене, нікого не знає,
Вступає у ґун володіння, у мене вступає.
Хто ґуни всі три перейшов у стремлінні упертім —
