Знай, суті людини і віра її відповідна,
Із віри людини і суть її, Арджуно, видно.
Блаженні несуть жертву Богові, хтиві — ракшасам,
А темні — видінням і духам найвищим тим часом.
Хто чинить насильство над тілом, зневаживши шастри,
Хто прагне в розпусту, неначе у пастку, упасти, —
Той нівечить сутність свою у тілесній натурі —
Походять учинки такі від наказу асурів.
Пожива, приємна на смак, є трояка для смертних,
Так само, як дар або подвиг, так само, як жертва.
Блаженним до смаку — олійна, м’яка, соковита,
Що зміцнює силу, здоров’я, дає довголіття.
Для пристрасних люба: гаряча, солона, пекуча,
Вона їх постійно важкими хворобами мучить.
Гнила і несвіжа, від трапези рештки — для темних,
Для інших вона неспоживна, а їм же — приємна.
Та жертва, яку по святому закону від серця,
А не від принуки приносять, — блаженних це жертва.
А пристрасних жертва націлена на результати,
Вона з розрахунку — ти маєш про це пам’ятати.
Коли ж буде жертва без дару, то жертва ця темна,
А значить, що жертва ця — поза законом, даремна.
Шаноба богів і наставників мудрих, умілих,
Цнотливість і чесність йменується подвигом тіла.
Привітність і стриманість від непоштивого слова,
Читання священних писань зветься подвигом мови.
Мовчазність, прихильність, довірливість серця, одвертість,
Думок чистота називається подвигом серця.
Затям, що зоветься блаженним цей подвиг троякий,
Бо здійснений вірою, а не заради віддяки.
А подвиг, в основі якого лежить розрахунок,
Нещирий, і подвиг такий не береться в рахунок.
Той подвиг, що твориться з наміром злісно-таємним
Для самотортур або вбивства когось, зветься темним.
Дарунок без натяку на віддарунок зустрічний,
Дарунок як самопожертва зоветься саттвичним.
Коли ж він із наміром небезкорисливим даний,
Він із розрахунку, і Богу такий не жаданий.
А дар недостойному, даний з презирством ганебним,
Невчасний, нечесний — такий дар вважається темним.
Ом тат сат — три різні наймення для брагмо одного,
Брамини, і веди, і жертви виходять від нього,
Хто брагмо осяг, вимовляє той ом молитовне,
Завжди перед подвигом або обрядом жертовним.
А тат вимовляють, підносячи Богові жертву,
Щоб плоть вгамувати, зробити живу, а не мертву.
Цим словом завжди визначається благо загальне,
Воно спонукає людину на діло похвальне.
Сат — поряд із жертвою, з подвигом мужнім без страху,
Сат — поряд з діянням заради єдиного брагмо.
Асат — звуться жертви, любові теплом не зігріті,
Ніщо вони, Арджуно, в цьому і в іншому світі».
«Яви мені, — витязь до Крішни промовив, — могутність:
Скажи, в чім відречення, в чому ж бо зречення сутність?»
«Відречений той, хто назовсім відрікся від дії,
А зречений — хто лиш плодом її не володіє.
Одні мудреці поучають: хто діє, той грішний.
Жертовних дарів покидати не треба — вчать інші.
Свою тепер думку скажу я, звитяжцю, щоб знав ти:
Три види відречень на світі слід розпізнавати.
І подвиги й жертви з дарами сумлінно виконуй —
Очисники щедрих вони, запорука закону.
Та справу звершивши, лишайся до плоду байдужим,
Такою є думка моя непохитна, о мужній.
Знай, звершувать дію потрібно постійно й недремно,
Відмова від неї — цей шлях уважається темним.
Хто дію почату покинув боязні в догоду,
Відречення звершує, не дочекавшися плоду.
Хто виконав дію, відрікшись від плоду навічно,
Той, витязю мужній, відречення здійснив саттвичне.
За діло й нелюбе відречений візьметься зразу,
Перейнятий саттвою, він подолає відразу.
Покинути дію народжений жоден не сміє,
Відмовитись може лише від плодів тої дії.
Жаданим, небажаним, змішаним плід є для смертних,
Та плоду того уникають відречені вперто.
Причин є аж п’ять, які дію спонукують кожну,
І кожну із них я тобі розтлумачити можу:
Це тіло, зусилля, чуття — і потрібно додати:
Вершителя й волю божественну — п’яту.
Що серцем, чи словом, чи ділом людина не чинить —
І грішне і праведне — нею кермує причина.
Хто думає, буцімто сам своє звершує дійство,
Не знає, сердега, хто в дії керує ним дійсно.
Чий дух не самотній і розум тверезий у кого,
Той, навіть убивши, сам не убиває нікого.
Спонуки — знавець, пізнання і предмет пізнавання,
А дія, причина, діяч — то вже сума діяння.
Троякого роду і дія, й діяч, і знання є,
В переліку ґуна за якістю їх розрізняє.
Знання благочесне, затям, бачить сутність єдину
В істотах усіх — невмирущу і неподілиму.
Знання, що в істоті вбачає лиш сутність окрему,
Завжди називати знанням зацікавленим треба.
Знання, до одного скероване лиш результату,
Не прагне до істини — темним його треба звати.
Якщо на вигоду у дії немає чекання,
То дію таку благочесною зви без вагання.
Хто, чинячи дію, її результатам радіє,
Той здійснює тільки свою зацікавлену дію.
А дія на шкоду або ж на погибель даремну,
Це дія, учинена від безрозсудності, темна.
Блаженним з людей діяча називають такого,
Поразка й звитяга в житті не існують для кого.
Діяч, що у вчинках до власної вигоди рветься,
Підданцем і щастя й біди, — зацікавленим зветься,
А темним зоветься тупий, слабодухий, брехливий,
Упертий, підступний, скупий, недовірливий, мстивий.
Про ґуни учення ще, Арджуно, добре послухай:
