Бібліотека душ полностью

ДИВНІ — прихована гілка будь-якого біологічного виду (людей і тварин), якій випало благословення і водночас прокляття володіти надприродними здібностями. Дивні істоти, до яких шанобливо ставилися в стародавні часи, а нині бояться і переслідують, — вигнанці, що живуть, переховуючись у тіні.

КОНТУР — часопросторова область, де нескінченно повторюється один і той самий день. Створенням і забезпеченням їхньої життєдіяльності завідують імбрини; контури дають прихисток від небезпеки їхнім дивним підопічним і на невизначений час відтерміновують старіння своїх жителів. Проте ті, хто живе в контурі, в жодному разі не безсмертні: кожен день, який вони «пропускають», записується їм у борг, який вони муситимуть сплатити, якщо раптом затримаються надовго за межами свого контуру. Їхнє старіння буде стрімким і огидним.

ІМБРИНИ — перевертні-матріархи царства дивних. З власної волі можуть перекидатися на птахів, керувати часом; їхній обов’язок — оберігати дивних дітей. Давньою мовою дивних слово «імбрина» (звучить воно як «іммм-бринна») означає «оберт» чи «коло».

ПОРОЖНЯКИ — монстри. Колись вони самі були дивними, а тепер, постійно гнані голодом, харчуються душами своїх колишніх братів і сестер. Вони висхлі й схожі на трупи, але мають м’язисті щелепи, всередині яких ховаються сильні язики-щупальця. Надзвичайно небезпечні, бо невидимі для всіх, окрім кількох дивних, серед яких живим, наскільки відомо, залишився тільки Джейкоб Портман. (Іншим знаним дивним із такими здібностями був його покійний дідусь.) Донедавна порожняки не могли заходити в контури, й тому дивні істоти почувалися там у безпеці. Однак усе змінилося.

ВИТВОРИ — коли порожняк поглине достатньо душ дивних, він стає витвором. Вони видимі й майже в усьому нагадують людей. Крім одного: очі в них без зіниць і абсолютно білі. Витвори надзвичайно розумні, вміють хитрощами здобути бажане й чудово прикидаються, тому впродовж багатьох років без проблем проникають у різні спільноти — як звичайних, так і дивних людей. Витвором може виявитися будь-хто: продавець у бакалійній крамниці, водій автобуса, ваш психіатр. Вони вже давно промишляють убивствами, залякуванням і викраденням дивних, підсилаючи потвор-порожняків як своїх найманих убивць. А їхня головна мета — абсолютна помста й панування над царством дивних.

Монстр стояв на віддалі простягнутого язика від нас і не зводив пожадливого погляду з наших ший. У покорченому мозку вирували фантазії про вбивство. Повітря навколо нас аж бриніло від його голоду. Порожняки народжуються з відчуттям кривавої жаги до душ дивних, а тут ми вишикувалися перед ним, як бутерброди в буфеті: Едисон, якого вистачило б рівно на один укус, відважно захищав мої ноги, застережливо піднявши хвоста; Емма спиралася на мене, щоб не впасти, не здатна розпалити вогонь, більший од сірникового, бо досі не могла оговтатися від удару; ми тулилися спинами до потрощеної телефонної будки. Станція метро за межами нашої зловісної купки була схожа на нічний клуб, який щойно зазнав бомбардування з повітря. З розбитих труб виривалася пара й зі свистом вирувала в повітрі. Зі стелі звисали на зламаних шиях розтрощені монітори. Аж до самих рейок розкинулося море розбитого скла, і скалки істерично зблискували під спалахами червоних ламп аварійного світла, нагадуючи широчезну кулю, що поволі обертається на дискотеці. Нас загнали в глухий кут. З одного боку — стіна, з іншого — гострі уламки скла, в яких можна було загрузнути по щиколотку, а до потвори, якою керував лише один природний інстинкт — розібрати нас на органи, — залишалося два кроки. Та все ж ця потвора не робила нічого, щоб скоротити ту відстань. Порожняк наче приріс до підлоги й похитувався на п’ятах, як п’яний чи лунатик. Смертоносна голова поникла, язики погойдувалися, схожі на змій, яких я загіпнотизував.

Я. Це зробив я. Джейкоб Портман, хлопчик Ніхто з міста Нізвідки, штат Флорида. У даний момент цей страшний кошмар, зітканий з густої пітьми й сконденсованих нічних жахіть усіх дітей світу, не займався нашим убивством і розчленуванням, бо я його про це попросив. Чітко і ясно наказав не стискати мені язиком шию. «Назад, — сказав я. — Стояти», — сказав я дивною мовою. (Я й не думав, що людина здатна вимовити щось подібне.) І сталося диво — потвора мене послухалася. Очі з викликом дивилися на мене, проте тіло підкорилося наказу. Якимось незбагненним чином я приборкав створіння ночі, зачаклував його. Але тварюки, що заснули, прокидаються, коли чари поступово втрачають свою силу, — особливо чари, накладені випадково. Я відчував, що всередині порожняк аж кипить від люті, хоча зовні він лишався незворушним.

Едисон торкнувся носом моєї литки.