— Прошу, — спокійно промовив він. — Прочитайте.
Але я не наважувався.
— Що це таке?
— Ціна. А також інша інформація про мої послуги.
Трясучись від страху, я простягнув руку та взяв папірець. І всі ми понахилялися, щоб у світлі Емминого вогника прочитати.
Я підвів погляд на човняра-велетня.
— То це ви? — усе ще вагаючись, спитав я. — Ви… Шарон?
— У плоті й крові, — відповів він. І від єлейності його голосу волосся на моїй потилиці стало сторч.
— О птахи! Ви нас, чоловіче, до напівсмерті перелякали! — дорікнув йому Едисон. — А без усього того гучномовства й реготу ніяк не можна було обійтися?
— Прошу вибачити. Я куняв, а ви мене перелякали.
— То це ми вас перелякали?
— Я було подумав, що ви справді хочете вкрасти мій човен, — усміхнувся він.
— Ха-ха, — силувано розсміялася Емма. — Та ні, ми просто… перевіряли, чи надійно він пришвартований.
Шарон розвернувся і поглянув на човник, просто прив’язаний мотузкою до дерев’яного стовпа.
— А як ви його знайшли? — спитав він. Під каптуром показався тьмяно-білий серпик широкої усмішки.
— На судні… повний порядок, — сказав я, нарешті вивільнивши ногу з діри. — Дуже надійне, е-е, швартування.
— Я б сама кращого вузла не зав’язала, — запевнила Емма, допомагаючи мені звестися на ноги.
— До речі, — мовив Едисон. — А ті, хто наважилися… вони справді всі… — Позирнувши на темну воду, він гучно проковтнув слину.
— Та не зважайте, — відповів човняр. — Раз уже ви мене розбудили, я до ваших послуг. Чим можу вам допомогти?
— Нам потрібно взяти напрокат ваш човен, — твердо заявила Емма. — Але без вас.
— Цього я дозволити не можу, — похитав головою Шарон. — Я незмінний капітан цього судна.
— Що ж, дуже шкода! — і Едисон притьмом розвернувся, щоб почимчикувати геть.
Але Емма зловила його за нашийник.
— Стій! — просичала вона. — У нас тут ще є справи. — І вона привітно всміхнулася човняреві. — Нам стало відомо, що багато дивних пройшли через це… — Вона роззирнулася навколо в пошуках відповідного слова. — …місце. Чи не тому, що тут неподалік є вхід у контур?
— Не розумію, про що ви, — незворушно відповів Шарон.
— Ну добре, так, звісно, ви не можете в цьому просто зізнатися. Я все розумію. Але з нами ви в безпеці. Це ж очевидно, бо ми самі…
Я штрикнув її ліктем.
— Еммо, не треба!
— Але чому? Він уже бачив, як пес розмовляє, а я роблю вогонь. Якщо ми не зможемо розмовляти відверто…
— Але ми не знаємо, чи він такий самий, — сказав я.
— Авжеж, він такий. — Вона повернулася обличчям до Шарона. — Ви ж такий, правда?
Човняр незворушно дивився на нас.
— Він такий, скажи? — звернулася Емма до Едисона. — Хіба ти не відчуваєш особливого запаху?
— Ні, чіткого не відчуваю.
— Ну, нічого, це не має значення, головне, що він не витвір. — Круглими очима Емма подивилася на Шарона. — Адже так? Ви не витвір?
— Я бізнесмен, — рівним тоном промовив він.
— Який звик бачити собак, що розмовляють, і дівчат, що запалюють полум’я руками, — уточнив Едисон.
— У мене така робота, що різні люди трапляються.
— Я перейду одразу до справи. — Я обтрусив воду з ніг, спершу з однієї, потім з другої. — Ми шукаємо своїх друзів. Думаємо, що десь так із годину тому вони могли прийти сюди. То були діти, а серед них, може, кілька дорослих. Один був невидимий, одна могла зринати в повітря…
— Їх важко було не помітити, — додала Емма. — Їх вела під прицілом банда витворів.
Шарон склав руки на грудях — широким чорним хрестом.
— Я ж кажу, мій човен винаймає різношерста публіка, і кожен покладається на те, що я зберігатиму конфіденційність. Тож я своєї клієнтури не обговорюватиму.
— Та що ви кажете? — здивувалася Емма. — Вибачте, ми на хвилинку відійдемо. Вона відвела мене вбік і зашепотіла на вухо. — Якщо він зараз же не заговорить, я дуже-дуже розсерджуся.
— Тільки давай без відчайдушних вчинків, — прошепотів я у відповідь.
— Чому? Ти віриш тому, що цей дурисвіт сказав про черепи й морських потвор?
— Насправді так. Я розумію, що він мерзотник, але…
— Мерзотник? Та він практично зізнався в тому, що веде справи з витворами! Може, він навіть один із них!
— …але він корисний мерзотник. У мене таке відчуття, що він точно знає, куди повезли наших. Треба тільки правильно його порозпитувати.
— Тоді не соромся, — сердито відрізала вона.
Я повернувся обличчям до Шарона і, чарівливо всміхаючись, спитав:
— Що ви можете розказати мені про свої екскурсії?
Човняр одразу ж просяяв.
— Нарешті! Тема, на яку я вільно можу розмовляти. Є в мене тут деяка інформація…
Рвучко розвернувшись, він пішов до найближчого стовпа, до якого було прибито поличку, а на тій поличці стояв череп у старому прикиді авіатора — шкіряний шолом, круглі окуляри, стильний шарф. Між зубів у нього було затиснуто декілька проспектів. Один з них Шарон узяв і простягнув мені. То була дешевенька брошурка для туристів, така з вигляду, наче її надрукували, коли мій дід був ще малим хлопцем. Поки я гортав її сторінки, Шарон прокашлявся і заговорив.
