— Гречку! Ми будемо сіяти гречку, як наші прародичі.
Гаврилкові ця ідея не подобалася, але він не мав жодного вагомого аргументу проти.
— Гречка — це хороший бізнес! — переконував усіх Лєнин батько. — Ми з гречкою на Європу підемо. Ми такий імпорт забадяжимо, що долари не буде куди складати. Треба все правильно зробити, рекламу підключимо, я вже її бачу: «Повертайся до свого коріння, їж гречку!» Фірму назвемо «Агрофірма “Гречкосій”». Ну, хіба не сильно звучить?
Навіть Лєнина мама повелася на чоловіків запал і віддала все своє зароблене на «костюмчиках», щоб закупити насіння. Гаврилко відповідав за агротехніку. Він орендував старий трактор і сяк-так виорав поле.
Сіяли гречку всією родиною.
— Ти притоптуй її, притоптуй! — повелівав нарядом Лєнин батько. — Щоб добре в землю заходила, а то не зійде.
— І хто взагалі цю гречку їсть, — невдоволено бурчав Гаврилко. — Я от цього одного не розумію. Краще вже було квасолю садити, її хоч замість м’яса, кажуть, можна їсти. Білка багато. А гречка? Що гречка? Якась наруга над людиною.
— Багато ти розумієш, — заперечував батько-бізнесмен, — гречка ще до картоплі була, її всі їли і до ста років жили. А тепер подивись, одні чіпси дітям у голові, суцільна хімія.
— І що ти зробиш? Будеш у дітей свою гречку замість чіпсів запихати?
— Є варіанти в мене, ти не переживай.
Гречка, на диво, зійшла, навіть більше — вона зацвіла. Поле було біле аж до неба. Лєнин батько від гордощів сяяв, мама походжала поміж гречаним цвітом, як пава. Гаврилко всім у селі розказував, що це була його ідея — до коріння вертатися, і на радощах аж пити кинув, до багатого майбутнього готувався.
Люди з села теж поприходили дивитися на поле.
— Поздоровляємо, — казали вони Лєниному батькові, — поздоровляємо. Нарешті в селі молода сила з’явилася. Відродиться село. Заживемо по-людськи. Оце ґазда! Диви, яка гречка! Чудо, а не гречка!
— Чекайте ще, ґазда! — відповідав Лєнин батько. — Ми тут як процес налагодимо, отоді будете казати. Цього року всі гроші за урожай підуть на розширення і закупівлю техніки. Наступного року офіс прикупимо, щоб було де керівництву сидіти, тобто мені. Агрономів найму. Потім, гляди, ковбасний цех відкрию. Кров’янку будемо виробляти. Так щоб не казали, що гречка — це не ковбаса. Буде вам і ковбаса.
У сонячні дні Лєнин батько сидів на балконі і, попиваючи своє пиво, казав:
— Світи-світи, сонечко, на мою гречечку.
Коли йшов дощ, казав:
— Поливай-поливай, дощику, мою гречечку.
Здитинів.
У серпні мали гречку косити. Лєнин батько ледве знайшов косарку, бо ті дві, єдині на всю область, стояли заржавілі без діла багато років. Він був ладен вручну косити, але хтось сказав, що з гречкою так не можна, це тобі не сіно, все насіння пообсипається. Довелося косарку ремонтувати, і Лєнин батько позичив гроші в стареньких діда з бабою. Ті на похорон складали.
Цілий липень Лєна була зайнята вступними іспитами й не дуже цікавилася цвітом сімейного бізнесу. Тільки казала батькові:
— Дивися, головне гречку вчасно скосити, бо вона швидко обсипається і тоді весь урожай в землю піде.
— Ти вчися, вчися, — відповідав їй батько, — нехай тебе моя гречка не колише, — і додавав при нагоді: — Треба тобі все-таки на економіку вступати, допоможеш мені з бізнесом. Потім, як гроші підуть, зможеш усе якось по-людськи оформити. Ну там, від податків ухилятися, чорну зарплату працівникам виплачувати, щоб дебет із кредитом сходився.
— Наймеш когось, — казала Лєна. — Я буду філософом. Найбільше на філософію розраховую.
Але з філософією все від самого початку пішло не туди. При вступі на філософський факультет вимагали знання історії, а з історією в Лєни не склалося ще в школі. Любила допридумати і перекрутити. Власну думку висловити. Проте з’ясувалося, що професорам були потрібні тільки точні дати й імена гетьманів, причому в хронологічній послідовності. А цих гетьманів, скаржилася Лєна пізніше, до чорта розвелося, деколи навіть два водночас правили, їх просто неможливо всіх запам’ятати!
Вона так і сказала професорові, що приймав усний іспит: «Навіщо всіх цих гетьманів знати, якщо вони все одно все просрали?»
Професор сказав Лєні: «Дитино, ти не туди вступаєш».
— Чого це не туди?! — кричала Лєна. — Я на філософію вступаю, а не на історію! Навіщо філософу знати гетьманів?! І взагалі, ця ваша історія — суцільне словоблудство!
Лєна так розійшлася, що професор викликав медсестру з медпункту, і та вколола їй заспокійливе. Тоді Лєна зрозуміла, що кар’єра філософа їй не світить. Наступного дня пішла здавати фізику.
Із фізикою все повинно було пройти гладко, бо, на відміну від філософії, тут усе значно чіткіше, за формулами, ніякого словоблудства. Але чорт поплутав Лєну заблудитися самій. Їй випало «Швидкість світла і теорія ймовірності». Лєна це знала і любила, говорила швидко і ясно, професор фізики тільки мовчки підкручував собі вуса і задоволено кивав головою. Насамкінець Лєні захотілося розказати більше, показати, що вона мислить не тільки підручниками, а й головою. Вона сказала:
