На базарі Лєна вперше поцілувалась і пізніше згадувала про це з превеликим соромом. Казала, що в усьому винна свиняча голова.
Парочка вокзальних алкоголіків не полишала її в спокої. Лєна вирішила знайти продавця цього нехитрого продукту і поговорити з ним. Як з’ясувалося, знайти його було не так складно, бо свинячі голови продавали лише в одному місці.
Там були не тільки голови, а й самі лишень вуха. Були хребти без м’яса, хвости без шкіри, сама лишень шкіра, зуби можна було купити окремо, якщо хтось хотів, також там продавалися коров’ячі дійки і бичачі яйця. Продавець мав бути явним збоченцем, Лєна не сумнівалася.
Торгував усіма цими деталями тваринної анатомії молодий хлопець на ім’я Міша. Він мав дещо синюваті щоки і синюваті білки очей, що Лєну зовсім не здивувало. Саме так, із такими синіми очима, не дуже високим, швидше низьким, коротко стриженим, з невеликим черевцем, у літніх шортах і ґумових шльопанцях для плавання, вона уявляла собі справжнього маніяка.
Міша постійно носив одну і ту ж футболку, на якій великими літерами було написано: «Вегетаріанці — це теж м’ясо». Футболка була заляпана кров’ю, в походженні якої ніхто не міг бути впевненим на сто відсотків.
— Слухай, а звідки ти береш свинячі голови? — так Лєна вперше до нього заговорила.
Міша глумливо подивився на неї і нічого не відповів.
— До тебе тут приходять мої знайомі, щомісяця… купують свинячу голову… і їдять її…
— І що?
— Ти їх пам’ятаєш? Чоловік і жінка, такі трохи… бідні…
— У мене багато клієнтів. Я не маю їх усіх пам’ятати. І ніхто з них, це точно, в золоті не купається.
— Ну, цих двох тяжко забути. Вони такі… мають дуже специфічні лиця.
Міша під час розмови виколупував черговій свині очі. Він народився для цієї роботи.
— Що ти хочеш? — нервово запитав він Лєну.
— Я хочу, щоб ти їм більше не продавав свинячу голову.
— З якої це радості? Я тут, по-твоєму, для краси стою?
— Я тобі заплачу.
Міша явно здивувався. Лєна вела далі. Вона мала чіткий план.
— Розумієш, мені дуже не подобається, що вони їдять свинячі голови. Мені неприємно це уявляти і навіть просто знати. Я тобі буду платити, а ти продавай їм нормальне м’ясо. Так, щоб їм на місяць ставало. Не дуже багато, бо я теж не їм м’ясо кожного дня, а так, ну ти розумієш, щоб вистачало на місяць. Їм про це говорити не треба.
Лєна виклала на стіл перед Мішею свої скромні заощадження, що протягом тривалого часу по копійці натягала з батькових кишень. Лєнин батько поводився з грошима завжди дуже необережно, і коли їх узагалі мав, то мав усюди. Він ніколи не помічав нестачі, бо ніколи не знав, скільки залишилося. Це рятувало Лєну, особливо тоді, коли вона почала систематично курити і постійно перебувала в пошуку ресурсів на чергову пачку сигарет.
— Ну, окей, — сказав Міша, загрібаючи Лєнині гривні. — Але є невелика проблемка. У мене не тільки ці двоє купують свинячі голови. Ще багато інших людей.
Лєна була готова до такої проблемки, в неї був чіткий план.
Вона сказала:
— Мене інші люди не цікавлять. Нехай собі їдять, що хочуть. Головне, щоб ці двоє перестали.
Потім Лєна приходила проконтролювати ситуацію.
— Сьогодні були, голубки, — казав їй Міша, — продав м’ясо.
— І що? Не здивувались? Нічого не питали?
— Нічого не питали, схопили м’ясо і втекли. Боялись, напевно, що я помилився і зараз назад заберу.
Лєна була щаслива. Уявляла собі ту парочку з вокзалу, як вони приходять додому і жінка із залишками помади на губах смажить своєму чоловікові котлетки. Або підливочку з картопелькою. Або що вона там узагалі вміє і знає. Лєна розуміла, що пити вони навряд чи не питимуть, але все-таки на ситий шлунок горілка по-іншому впливає на організм. Як добре поїси, охота до пиття відпадає. Навпаки, хочеться спати. Лєна вивчила це на прикладі свого старого діда. Він, коли їв, завжди лягав спати. А коли пив, то ніколи не їв.
— Скільки тобі років? — питав Лєну м’ясник Міша.
— Шістнадцять, скоро буде сімнадцять. Я цього року вступаю до університету.
— Сімнадцять, а така… — і Міша не продовжував.
— Яка? Дурна? Нє, я не дурна. У мене просто є чіткий план.
— І який план?
Лєна не казала, а Міша не наполягав.
На якомусь десятому побаченні вона дозволила себе поцілувати. Це був перший поцілунок, Лєна так і сказала. Міша відповів:
