— Ну, прочитав кілька…
— Які саме?
— Та не пам’ятаю я, що ти причепилася?!
Лєну така відповідь насторожила.
— Дарвіне, а якби в цьому магазині не книжки російські продавались, а спортивне обладнання, там, не знаю, російські кросівки, наприклад…
— Кросівки зараз усі російські…
Лєна закричала:
— Е нє, дорогі, так діло не піде! Книжки російські, значить, палимо, а кросівки російські носимо. Що за подвійні стандарти! Чим книжки від кросівок відрізняються?! Чому ми не палимо магазини з кросівками? Я би дуже хотіла, я взагалі спорт не люблю…
— Кросівки, на відміну від книжок, не впливають на світогляд.
— А як на світогляд впливає історія динозаврів?!
— Віддай пляшку! — звелів Дарвін.
— Я не дозволю книгарню палити!
— Ми тебе виключимо з організації! З ганьбою!
— Та виключайте, ради Бога!
Лєна кинулася тікати подалі від книгарні. Коктейль Молотова заховала в гуртожитку собі під матрац. Подумала, що може ще колись знадобитися. Може, ще колись треба буде щось підірвати.
Наступного дня партизани-революціонери все одно спалили книгарню, без Лєни. На фасаді вугіллям нашкрябали «ОУН-УПА», і місцева організація з такою назвою змушена була доводити в міліції свою непричетність до інциденту. Книгарню зачинили на довготривалий ремонт.
Потім у такий самий спосіб було спалено місцеву православну церкву Московського патріархату, і священик, який там випадково ночував, бо після вечірньої служби забагато випив, ледве вибрався з пожежі живим.
На зборах Лєна більше не з’являлася і взагалі вирішила, що колективна діяльність не для неї, що вона за природою індивідуаліст і працюватиме самостійно.
Якраз тоді Лєна випадково познайомилася з одним ямайцем, який приїхав зі своєї Ямайки в Україну, щоб вивчати в університеті українську філологію. Вперше нога чорношкірого ступила на святі землі українського Сан-Франциско. Люди викручували собі шиї, коли ямаєць ішов до магазину по хліб. Діти, не соромлячись, показували на нього пальцем, а зовсім малі плакали від переляку і кричали: «Бабай!»
Ямаєць був справді чорним. Таким чорним-чорним. Він мав довгі чорні пальці й ніжно-рожеві долоні, ніс у нього був широкий, на півлиця, волосся закручене тонкими змійками, і він називав це дредами.
Ямаєць говорив дуже приблизною українською мовою, а Лєна — дуже приблизною англійською. Так вони, приблизно, спілкувалися.
Лєна казала:
— Ти справді такий black, що аж страшно. Це щоб уночі маскуватися?
Ямаєць — Ішіон або якось так — усміхався.
— Чого ти взагалі сюди приїхав, га?
— To study українська мова і література.
— Ну це зрозуміло, але WHY?
— Цікаво.
Ішіон багато розповідав про Ямайку, Лєна половину розуміла, половину дофантазовувала.
— Я народився на Ямайці, — говорив Ішіон. — Мої батьки, діди і прадіди ловили рибу. Але взагалі-то ми з Африки.
— Це все дуже цікаво, але мене мучить тільки одне питання. Скажи чесно, ну чого ти сюди приперся?
Слова «приперся» Ішіон не знав. Він, урешті, багато чого не розумів, і Лєну втішало, що є люди, які розуміють іще менше за неї.
На Ямайці, казав Ішіон, усі чоловіки ловеласи. Але вони не просто використовують жінок, а й служать їм. Жінки обожнюють ямайських чоловіків, і навіть коли ті їх залишають, жінки далі є щасливими. Ямайські чоловіки роблять ямайських жінок щасливими. Крім того, всі вони мають пістолети і деколи стріляють один в одного. Всі мріють виїхати до Америки, і деколи їм це вдається. Також усі співають пісні Боба Марлі, а дітей Боба Марлі, їх щось п’ятнадцятеро від різних жінок, уважають неофіційними принцами острова.
Із вдячності Лєна, як уміла, розказала Ішіону історію України й показала місцеві визначні пам’ятки. Палац польського князя, в якому тепер була казарма для новобранців, і бар «Золота рибка», в якому наливали найдешевше в місті пиво.
У «Золотій рибці» вони часто сиділи. Лєна пила пиво, а Ішіон випендрювався (цього слова він, звичайно, теж не знав) і замовляв коктейлі. Офіціантки ненавиділи Ішіона й щоразу казали йому одне і теж:
— Нема в нас коктейлів! Ми тільки пиво наливаємо і горілку!
— Змішайте пиво з горілкою, і буде коктейль, — казав Ішіон українською, але офіціантка все одно зі сльозами на очах благала Лєну:
— Ну, поясніть йому, що ми таке не робимо!
— Принесіть йому «Криваву Мері», — пропонувала Лєна.
— Це типу томатний сік із горілкою? — офіціантка аж підстрибнула від щастя. — П’ять секунд! Зараз принесу!
Лєна рятувала Ішіона від українців, а українців від Ішіона. Відтак усі були задоволені. Керівництво «Золотої рибки» потайки пишалося тим, що до них ходить іноземець, і крізь пальці дивилося на колір його шкіри. Із часом, до речі, цей бар почав обростати легендами, і остання з них — що тут був сам Боб Марлі. Тепер бар так і називається — «У Боба», і тут наливають найдорожчі у місті коктейлі. Стіни обвішано табличками «Відчуй температуру — змішуй градуси» і підпис «Боб Марлі», хоча сам Боб Марлі, здається, ніколи такого не співав.
Проте в Ішіона виникли непередбачувані проблеми з Лєниними колишніми колегами по підпіллю. Це стало очевидним, коли якось у «Золоту рибку» прийшов Дарвін зі зброєносцями і сказав:
