— Не погоджуйтеся, ” сказала Пелагія, — бо може на вас накинутися, як накинулася на нашого панотця.
— Бо він такий же блудяга, як і я, — спокійно мовила Тодосія.
— Гаразд, вийдіть! — повторив Климентій, але цього разу рішучіше.
Вони, всі троє, зітхнули водночас та й висунулися у двері.
— Погляньте, чи не стоять у сінцях, — наказала дівчина.
Климентій визирнув у присінці — таки стояли. Пелагія робила йому відчайні знаки.
— Вийдіть на ґанка! — наказав Климентій.
Вони знову зітхнули й почовпились у вхідні двері, але залишили їх відчиненими.
— Засуньте засува, — наказала Тодосія.
— Ні, — м’яко мовив Климентій. — Цього вже не вчиню, і сама знаєш, чому. Але нашої розмови не чутимуть.
І знову дівчина всміхнулася криво, а в очах її спалахнув темний вогонь.
— То що хотіли запитати? — спитала гордо.
— Чи чуєш себе хворою, дитино? — м’яко мовив Климентій.
— Таж ні, панотче, я здорова.
— Чи можеш говорити мовою, якої ніхто не тямить?
— Таж ні, панотче, говорю, як батьки навчили.
— Тоді покроплю тебе святою водою, — сказав Климентій, скинув з плеча торбу свою й дістав із неї фляшу, яку завжди носив із собою, бо в дійствах його завжди на святу воду бувала потреба.
— Кропіть! — байдуже сказала дівчина.
Він покропив її й мовив:
— Сила й дійство всесвятого й животворящого духа, що освятив воду цю, нехай звільнить тебе від усілякого насилля і послання ворожого і нас усіх нехай утішить.
— Не звільнить і не втішить, — сказала так само байдужно дівчина.
— Не говори сама, тільки відповідай, — гостро наказав Климентій і продовжив молитву. — Благословенний будь день і час, у які Господь і Бог наш Ісус Христос народився від Діви Марії на стертя й розрух диявольського мучительства та спасіння вірних. Чи стало тобі легше, Тодосіє?
— Ні, — байдуже мовила дівчина. — Як було, так і є, здорова я.
— Ти в доброму розумі, й не бачу, щоб посів тебе біс, — промовив Климентій.
— Побачите ще, — загадково сказала дівчина.
— Відчуваєш у собі біса?
— Так! — гаряче відповіла Тодосія й присунулася ближче до Климентія, запалюючи чорним вогнем велетенські очі, аж чернець мимоволі відступив. — Це біс плоті, панотче, і ви його, як бачу, лякаєтеся. А він мене пече, отут, отут, — вона раптом підняла сорочку й оголила перед ним лоно.
І Климентій уперше в житті побачив жіночу сокровенність в обрамленні чудових ніг та живота.
— Отут, отут мене пече, отче, — палко говорила дівчина. — А коли пече, то голова туманіє і не відаю, що чиню. Там унизу все, здається, закипає, і годі щось удіяти.
Вона опустила сорочку й знову стала мила, спокійна, навіть прекрасна. Климентій стояв ніби громом битий — це сталося так несподівано, що тіло його аж затремтіло легенько. На хвилю найшла хвиля запамороки, аж недобре стало, однак знайшов у собі силу зосередитися, адже то був другий випад нечистого супроти нього із фортеці дівочого тіла.
— Можу вигнати із тебе біса, — урочисто, але тремтливим голосом сказав Климентій, — але тільки тоді, коли захочеш. Так легше із ним справитися, бо природу його достатньо пізнав.
— А коли не захочу, тобто коли він того не дозволить? — кокетливо примружилася Тодосія.
І тут раптом пролунав голос міського отамана, який із жінкою та подобенством своїм нечутно ввійшли до покою:
— Тоді не покриватиму твоїх повійницьких учинків, прив’яжуть тебе до ганебного стовпа серед міста і виб’ють канчуками. Або ж оголосять тебе відьмою і спалять усім на науку.
— Чому зайшли? — заверещала Тодосія, і її обличчя раптом спотворилося й стало бридкою машкарою. — Хай вони, отче, вийдуть, бо не знаю, що зроблю!
Верещала з такою силою та відчаєм, що Климентієві аж вуха забило, і він учинив крока необачного, тобто не домовився із дівчиною, щоб прийняла молитви зі своєї волі, а вирішив створити їх при неволі її. Тому й сказав:
— Тримайте її, а коли не зможете, зв’яжіть. Будемо чинити дійство, біс у ній справді сидить.
Відтак рикнули у нього за спиною двоє биків-чоловіків і двигнули всією потугою могутніх тілес, схопили дівчину за руки і, хоча вона верещала, билася й кусалася, загнули за спину, і була в них уже приготована бичівка, якою туго зв’язали Тодосію. Вона ж упала на спину і вдарила брата, а тоді й батька ногами, заголившись при цьому, і Климентій удруге побачив її соромоту, але цього разу щось червоне, розхилене, ніби й справді там палав вогонь. Але бики-чоловіки схопили Тодоську за ноги, пригнули, натягли сорочку й ту сорочку до ніг міцно прив’язали. Вона ж вила, як поранений звір, тоді до неї рішуче підійшла Пелагія й заткнула, ніби дірку в бочці, того розтуленого рота хусткою.
