— Макар, — сказав механік. — Я — Макар.
— Шановний пане Макаре. — Геракл подався до роботодавця, благально зазирнув у вічі. — Одне невеличке уточнення… Перш ніж ви… ми…
— Писака грошей хоче, — сказав Костя.
— Як ви смієте звертатися до мене так… — Геракл гордо підняв до неба суху щелепу. — Я… Петрарку… в оригіналі… бачив!
— Замовкніть, Пустовоєв! — гиркнув Макар. — Бо відрахую. — Глянув на компанію. — Слухайте уважно. Двічі не повторюватиму. Зараз ви йдете додому чи куди завгодно… Мені однаково. О десятій вечора ви повинні бути на розі навпроти Генеральної прокуратури.
— А! То наша місія проходитиме під опікою правоохоронних органів? — спробував зметикувати Пустовоєв.
— …Вулиця Різницька! — Макар уже шкодував, що взяв старого. — Навпроти — житловий будинок. Отам я чекатиму на вас. Хто запізниться — може відразу повертати додому.
— А далі що? — запитав Вова.
— Далі? А це ти дізнаєшся о десятій вечора, якщо прийдеш вчасно і сам, а не з групою підтримки.
— Перепрошую! Вельмишановний пане Макаре! А з приводу… — обережно сказав Пустовоєв.
— Грошей?
— Якщо можна. Просто уточнення…
— По п’ятдесят доларів отримаєте рівно о десятій вечора. Перед початком… роботи.
— А ще п’ятдесят? — не здавався літератор.
— По закінченні доби.
— Справедливо, — кивнув Костя.
— Ти тверезим прийди, — відрубав Макар. — Все. І раджу не розпатякувати про вашу нинішню… роботу. Не писати прощальних листів і не звинувачувати у всьому продажну владу і клятий капіталізм. Бо не бачити вам зелених, як…
Макар вирішив не напружуватися і не шукати влучних порівнянь. Пішов до хвіртки — розчахнути її, викинути найманців геть. Хай збирають залишки здорового глузду і мовчать, якщо вирішили продатися так задешево.
Смикнув за ручку хвіртки й остовпів — прямо перед ним стояла міцна молодуха із дуже…. дуже суворими очима. Ступила на подвір’я без запрошення. Ухопила механіка за барки…
— Пане, мені дуже потрібна ця робота, — сказала з ласкавою погрозою. — Зіні ще ніколи не платили сто баксів за добу.
— Ти… Досить! Відпусти! — смикнувся Макар.
Зіна обережно розтиснула долоні. З материнським усміхом зиркнула на хлопця.
— Не підведу! — запевнила.
— Звідки ти взялася? — запитав ошелешений механік.
Знав би він Зіну! Зіна життя розуміла краще, ніж життя Зіну. Зіна ще вдосвіта поставила Тьомку чергувати біля будинку культури, тож на дев’яту ранку вони з сином упевнено потрапляли у будь-які варіанти черги, що на десяту їх стало мінімум п’ять. Сама ж стояла трохи збоку, спостерігала за ситуацією, адже було вже таке в її житті — поки ти в черзі тирлуєшся, інші поза чергою купони стрижуть. Повз Зінину увагу не прослизнув симпатичний білявий хлопчина, що він був одягнений якось геть не за місцевим звичаєм. Вона завважила, як він заговорив з місцевим алкашем, потім до нього підтягнувся дивакуватий дідок у жмаканому пальті, а коли трійця швидко посунула геть, за ними учепився ще й молодик у бейсболці. Зіна наказала Тьомці стерегти чергу, пішла слідом. За десять хвилин чоловіки ввійшли до звичайного подвір’я на Новоросійській.
— …Звідки взялася… — буркнула Зіна. — Мама була народила. А тебе хто?
— Іди собі, — огризнувся механік.
— Ні, — сказала Зіна. — Бери мене на цю роботу! Не пошкодуєш. Хочеш, паспорт принесу? Прописка є — на Лазо дім у мене.
— Добре, — процідив механік. Нутром відчував: тітка не відчепиться.
Зіна кивнула.
— Скільки діб працювати?
— Одну.
— Шкода, мало. Може, розтягнемо процес?
— Слухай…
— …Зіна!
— Зіна! Куди ти лізеш? Не жіноче це діло.
Зіна дістала з-за пазухи фото дітей — готувалася ж! — простягнула механіку.
— Ти їх годуватимеш?
— А де.. батько цієї банди? — спитав механік.
— Помер.
— А якщо і ти помреш? — без співчуття запитав Макар. — У заручників стріляють погані хлопці. Не чула?
— В оголошенні про це не написано, — відрубала Зіна.
Ще б пак, написав би він усе, що задумав! Механік повторив уже чотирьом обраним місце і час зустрічі, ледь відкараскався від питань літератора — «а паспорт із собою брати?», «а бутерброд? Нас годуватимуть?», «а що конкретно ми робитимемо?», відпустив найманців — справ до біса! Сам ляпнув: «Сьогодні о десятій!» і тепер губився — а як? Плану не було. Тільки ідея, гаряче жадання ввірватись на фабрику і холодне усвідомлення: зволікати сенсу нема!
— Майже два місяці виробництво не працює! — підхльоснув себе болючою думкою.
Спрацювало. Ускочив до салону «кіа», погнав на господарський ринок «Юність». Склоріз. Макарові конче потрібен склоріз. Оте єдине незаґратоване вікно з боку внутрішнього дворику сьогодні вночі повинно було стати його парадним входом до фабрики.
— Пилипенко… — буркнув із прикрістю. — Мать твою…
На другу дня в хатинці на Новоросійській Макар перевіряв куплене знаряддя — дорогий склоріз із вакуумною присоскою для акуратного видалення скла, а також молоток, невеличку сокиру, двадцять метрів міцної мотузки, два бублики широкого міцного скотчу і два страшні з вигляду мисливські ножі з круглястими широкими лезами. Усе те Макар склав у звичайний солдатський рюкзак, що його теж купив на «Юності». Поміркував трохи, поклав до рюкзака і пістолет-запальничку.
