4-ого червня поляки дістали відомість, що Хмельницький перенісся з головними силами в район Зборова-Тернополя-Збаража та що його табір розбудований вшир і вздовж на півтори милі. При гетьмані є около 5 - 6.000 татар, здебільша без коней і без зброї, а головна квартира знаходиться в польських окопах Збаража. Хмельницький очікує тут хана, - що знаходиться ще на віддалі кількадесятьох миль від козацьких військ.
В тому районі Хмельницький розділив полки так зручно, що утворив декілька окремих таборів, віддалених один від одного на декілька миль. Самі козаки не знали, хто й де стоїть та яким числом війська розпоряджає Хмельницький. Час-до-часу гетьман пересував табори на інші місця й так розв'язував важливе питання про укриття своїх намірів, сили, а далі питання прохарчування людей і достави паші для коней. Це був незвичайно цікавий і, здається, єдиний в історії воєн спосіб правильного й повного забезпечення війська.
Таке розташування таборів ще більше вводило в непевність польські під'їзди. Вони ніколи не знали, чи стрічають цілий табір, чи його частину передову сторожу, а чи, може, якийсь відділ, що саме долучує до місця зосередження. Навіть зловлені "язики" не могли нічого певного сказати.
Табори були обставлені густими чатами до того ж іще не допускали близько до себе польських під'їздів.
Справді район обраний Хмельницьким був з кожного погляду вибраний знаменито. Заслонений від поляків багнами й лісами, що були непрохідні для величезного польського війська; сам він міг їх скоріше перейти своїми дрібнішими й не так дуже обвантаженими зайвим добром таборами. Місце було вибране так, що за два дні Хмельницький міг станути під Сокалем, під Берестечком, чи під Дубном, мав отже добрий вгляд у всі рухи польського війська.
Прецизна справність і рухливість українського війська стоїть у різькому контрасті з хаосом, що панував у польському таборі. Та, не зважаючи на те, Хмельницький не може використати для себе догідних моментів і боєм знищити польського війська підчас його переходу з Сокаля під Берестечко та підчас переправи через Стир. Хмельницькому бракувало кінноти, а хан ішов помалу, не поспішаючи. То супроти цього, хоча б поляки були тереново й організаційно в найгірших умовах, гетьман не міг рахувати на перемогу, не маючи основних для бою частин. Тому він, лише маневруючи вздовж волинського пограниччя, вводив поляків у непевність, змушував їх пересувати табір і чекав на татарську орду, щоб маючи уже бодай легку кінноту, дати полякам бій, заскочивши їх серед безладного руху.
Тимчасом орда йшла трьома групами. Головні сили, що становили дві третини всієї орди, йшли по середині, решта ж кінноти на правому й на лівому крилах. Денно орда проходила шість миль (45 км). Із наближенням орди до воєнного терену Хмельницький пересувається на північ, щоб охоронити татар від польських під'їздів, засідок та розвідки. Тому переходить таборами під Вишнівець, а за собою нищить переправи й греблі, куди могли б перейти польські відділи.
В суботу 8-ого червня під Ладижином хан приєднався до українського війська, а в понеділок, 10-ого червня козацька сторожа розбила дві польські хоругви, що були в під'їзді.
Польські вістки з 19-ого червня подають, що Хмельницький став уже табором на болотах під Вишнівцем. Тут військо спочивало декілька днів, а сам гетьман виїхав на той час із кількатисячним відділом добірних козаків у невідомому напрямі, правдоподібно, на особисту розвідку та для вивчення місцевости. Реляція 26-ого червня доносить, що Хмельницький стоїть головною квартирою під Колодним і звідси розіслав загони аж до річки Стиру.
Та вже 28-ого червня поляки довідуються, що Хмельницький знову завернув під Збараж і знищив за собою всі переправи. Польські джерела здогадуються, що причиною відступу мала бути, дрібна зрештою, невдача козацького загону під Оликою. Це викликало в польському таборі надію, що Хмельницький завертає вглиб України.
Отак гетьман, зручно маневруючи, чи то справді розкладаючи сили в різні райони, а чи, може, розпускаючи вигадані вістки, мав на меті втягнути польське військо на догідну для себе місцевість і покінчити боєм там, де йому самому було б найкорисніше, а саме - на такій місцевості, де польська важка кіннота не могла вповні виявити себе в бойовій акції.
Після Берестецького бою поляки здогадалися, про що йшлося гетьманові. Він хотів, - пише сучасник, - "втягнути нас у багна, болота, ліси й лози та розправитися по-зборівськи й по-пилявецьки різними фортелями".
Хмельницький хотів виграти час через те, що татарська кіннота спізнилася. Гетьман чекав на хана, чекав на внутрішній моральний розклад польского війська, може, ще й на наслідки викликаного козацькими емісарами повстання в Польщі (Костки-Напєрського й інших), а може, й на диверсію Москви або Туреччини.
