Від: Vadym.Hort
До: Natalie1976
Тема: Прохання
Привіт, сонце!
Пишу поспіхом, бо справи не чекають. Маю лише декілька хвилин. Проблеми майже владнали. Уявляю, як усе це тобі набридло, але за місяць-півтора мене нарешті відпускають. Закінчую свій кусень роботи, отримую преміальні і звалюю з цієї грьобаної пустелі. Не знаю, чи це тебе втішить, гроші отримаю немалі. Зможемо купити будиночок десь у Італії і назавжди забути про роботу. Будь-яку роботу, кохана. Просто потерпи…
А зараз у мене до тебе одне, можливо, трохи дивацьке прохання. Не думай про лихе і не задавай зайвих питань, настане час, я все розповім. Просто зроби, як кажу. Якщо зі мною щось трапиться (ти не хвилюйся, насправді нічого серйозного, просто я мушу це написати… ну, знаєш, раптом що) …тож, якщо зі мною щось станеться, ти повинна дещо зробити.
Є один хлопець, його звати Тимур Коршак, він працює на «TTP Technologies». Фантастично обдарований пацан. Якщо не помиляюсь, саме він прописував мізки ботам у «Сталкері». (Маєш пам’ятати цю стрілялку, я за нею ночами просиджував ще до від’їзду.) Фішка в тому, що люди, на яких я працюю, хочуть його викликати — запросити на роботу як консультанта чи щось таке. Вони вірять, що хлоп зможе вирішити проблеми. Я в тому сильно сумніваюсь, та не суть. Важливо ось що: я не маю доступу до інтернету за винятком кількох хвилин для написання цього листа, а тому не можу відшукати його e-mail.
Сонце, дуже тебе прошу, раптом зі мною щось трапиться, і я, скажімо, не повернусь вчасно до Києва, знайди контакти Тимура Коршака і напиши чи подзвони йому. Обов’язково! Попередь, щоб він нізащо не погоджувався на цю роботу. Хай що йому пропонуватимуть, хлопцю не слід нікуди їхати з України! Так буде краще…
Сумую за тобою! Вадим.
Вадим, як і будь-який путящий програмер, не тямив, як правильно писати слізні листи до дружини. Після його «можливо-трохи-дивацького» прохання Наталя Хорт тижнів зо три напихалася валіумом і щодня відсилала по сім-вісім істеричних мейлів чоловікові, щоправда, так і не отримавши відповіді на жоден з них.
Поглинута хвилюванням за чоловіка, Наталя забула про прохання. Жінка не збиралася шукати Тимура Коршака. Їй не було діла до чужого шмаркача, що розробляв комп’ютерні ігри для довбограїв, коли її рідний чоловік, озвавшись один раз за місяць, написав таку-от чортівню.
Ситуація кардинально помінялася 7 серпня, за вісім днів до того, як Тимур з Оскаром Штаєрманом зібрались вилітати до Чилі. Того дня Вадим Хорт повернувся до України. У цинковій труні.
Повідомили родичам. Спочатку батькам, опісля дружині. Повезли Наталю в Бориспіль — забирати страхітливий вантаж.
Уже в морзі Наталя Хорт, напівмертва від шоку та відчаю, наполягла на тому, щоб похмуру, страшенно подерту й засмальцьовану домовину, доставлену аж із Сантьяго-де-Чилі спочатку в Мілан, а згодом до Києва, відкрили. Жінка до останнього не вірила. Вона мусила переконатися, що всередині її чоловік. Мусила знати, кого ховатиме.
Після того, як труну розпечатали, Наталю дві доби тримали під наглядом медиків. Щойно жінка приходила до тями, нею починало істерично трусити.