Бот полностью

Шукаючи потрібний файл, канадець не припиняв розповідати:

— Боти не отримують їжу в камерах. Їх годують централізовано. Тож другу половину цього крила займає їдальня: приміщення площею двісті квадратних метрів з шестиметровою стелею. Це місце, де боти збираються двічі на день: на ленч і на вечерю. Незрозумілі епізоди почалися років два тому, але траплялися рідко. Справжнє загострення сталося місяць тому. При цьому всі інциденти проходили в їдальні. 31 липня боти повернулись після польового тренування. Їх помили і повели на трапезу. Як завжди. Вони спершу поїли, а тоді… вбили наглядача і заблокували входи в їдальню. Після того вони зробили ось це…

Ральф Доернберг запустив відео-файл. Запис був чорно-білий, непоганої якості.

Сотня ботів перекидає лави і стягує до входів у їдальню. Блокують двері. «Малюки» рухаються швидко, не вагаючись. Кожен знає, куди бігти і що робити. Жодного разу боти не зіштовхнулися, не завадили один одному.

Нижня губа Тимура випнулася від здивування. Він уперше спостерігав усіх «малюків» одразу. Від однакових облич мерехтіло в очах.

За лічені секунди лави розтягли і скинули біля дверей. Потому боти збираються біля глухої південної стіни їдальні. Півтора десятка хлопчиків стають у ряд, уперши руки в стіну. За ними шикується ще один ряд. Ті, що стоять ззаду, кладуть руки на плечі переднім. На їхні спини видряпуються інші боти. Вони випростуються, балансуючи на плечах нижніх. Однією рукою впираються у стіну, другою — тримаються за плече товариша… Боти будують піраміду з власних тіл, її вершина тягнеться до стелі. Точніше, не до стелі, а до горішнього люка.

І знову — їхні дії були чіткими, розпланованими. Жодного зайвого руху.

— Неймовірно, — прошепотів Тимур.

Незабаром піраміда завершена. Один на одному стоять три ряди ботів. Усього — шістдесят три хлопчики. По їхніх спинах, немов мавпи по схилу пагорба, решта «малюків» вибираються до технічного отвору.

— Він був незачинений, — схвильовано пояснив Ральф. — Ззовні люк не можна відчинити, зате зсередини він відкривається вільно. Ніхто й подумати не міг, що хтось зможе дотягнутися до нього.

Сорок один виліз по піраміді. Сорок другий підтягується і сам пролазить крізь люк. Решта лишається у залі. Боти точно знають, скільки з них можуть вибратись на волю. Тому піраміда миттєво розпадається. Залишки ботів збиваються у зграю в центрі їдальні, приречено чекаючи прибуття охоронців.

У голові Тимура майнула думка, що «малюки» нагадують мурах. Істот, якими керує вищий розум. Кожен бот знав, куди ставати в піраміді. І коли останній, сорок другий, зник у отворі на стелі, піраміда розсмокталася. Боти знали, що більше ніхто не зможе… Якби ж тоді Тимур надав значення цій думці. Але він був програмістом, людиною, що звикла отримувати логічні відповіді на логічні запитання і не покладатись на інтуїцію.

— Чому вони не використали столи? Тоді могло б більше вилізти.

— Столи прикручені до підлоги.

— А де ви були в цей час?

— За охорону відповідали чилійці, — худі пальці професора дрібно тремтіли; стрес, викликаний подіями двотижневої давності, досі давався взнаки. — Спочатку ми з Кейтаро вирішили притримати хлопців. Коли ми зрозуміли, що задумали боти, штурмувати їдальню було вже пізно.

Зображення на екрані перемкнулось на подвір’я. Картинка транслюється відразу з чотирьох зовнішніх камер. Допомагаючи один одному, боти зісковзують по західній стіні другого інженерного корпусу на пісок. У цей час з житлового блоку вискакують п’ятеро озброєних чилійців і мчать на перехоплення.