— Ріно, я не запитую, що ти про це думаєш… Я прошу скинути мені лопату.
— Ти впевнений, що це хороша ідея? — склавши долоні рупором, прокричала Лаура.
— Тут ще один завал… — долетіло з пітьми. — У шахті застряг чималий шматок арматури, якісь грати чи щось таке… перегородив шахту… на ньому тримається чимало уламків і землі.
— Куди ти хочеш докопатися? — почав дратуватися Ріно. — До самого цеху? Лізь назад!
— Чорти б вас забрали! — спалахнув Тимур. — Ви можете, бляха, скинути лопату чи ні?! Кілька тросів проходять крізь завал, вони рухаються вільно, отже, піді мною є вільний простір. Піді мною порожнеча, розумієте?
Лаура та Ріно перезирнулися.
— Подай лопату, — попрохав ґевал. — Якщо цей пришелепуватий хоче впасти й убитися — так тому й бути.
Жінка потягнулася по одну з лопат і передала її Ріно. Здоровань схилився над отвором.
— Я скидатиму її біля південно-східного кута шахти. Якщо маєш змогу, відійди до протилежного кутка.
— Добре…
— Я кидаю, — Ріно опустив лопату в отвір гостряком уперед. — Якщо вона розклинить навпіл твою довбешку, знатимеш. На твоєму надгробкові я так і напишу: «Він прагнув, щоб його зарубали лопатою».
— Кидай уже!
Здоровань розімкнув пальці — лопата шугнула в пітьму. Метрів п’ять вона летіла рівно, а потім зачепилася за трос, перекрутилась у повітрі та застрибала від стіни до стіни. На щастя, це сповільнило швидкість падіння, і Тимур не поранився.
— Ну як? — поцікавився Ріно. — Голова на місці?
— Усе добре. Дякую! І постарайтеся не засипати мене, доки я копатиму.
Потяглися довгі хвилини очікування. Лаура час від часу озивалася до Тимура, той відповідав, що все нормально, та знову стихав. Зрештою за двадцять хвилин до першої трос, яким Тимур спускався до шахти, знову натягнувся — українець підіймався на поверхню.
Упираючись ногами в стіну шахти, йому вдалося досить швидко наблизитись до отвору, де Ріно підхопив його під пахви та допоміг вибратися на поверхню.
— Ну що, — форкнув преподобний, — заспокоївся?
Тимур мотнув головою, заперечуючи.
— Я розчистив отвір, але він замалий. Через арматуру мені в нього не протиснутися. Плечі точно не пролізуть.
— Тим краще, — проказала Лаура та ледь язика не прикусила, коли простежила, куди спрямували погляди Тимур і Ріно. — Ви ж не думаєте спускати туди карлика? Вам мало того, що він дав нам грошей п’ять років тому, дістав за безцінь мопеди і…
Джеймі, відчувши недобре, відступив на крок від ями. Тимур викарабкався на пагорб і, не надто переконливо посміхаючись, наблизився до коротуна. Як, не говорячи іспанською, переконати недоростка полізти в шахту? Українець відчайдушно виколупував із пам’яті іспанські слова, які знав. На жаль, таких було вкрай мало.
— Джеймі, — тоном молодого політика, який переоцінив власну харизму, почав українець, — нам потрібна твоя допомога… help, ем-м… ну, ayuda… un poco… entiende[101], розумієш мене?
Макака, не кліпаючи, втупився в чоловіка. Тимур показав пальцем на отвір у землі, потім ткнув себе в груди, повагався і тицьнув у груди Джеймі, а тоді знову в лаз шахти.
— Я хочу, щоб ти спустився зі мною.
Макака не втямив жодного слова, але зміст ухопив. Злісно мотнув головою:
— No.
— Будь ласка, — Тимур благально склав долоні на рівні грудей. — Por favor. Es importante[102], — чоловік навздогад переробляв англійські слова на іспанський лад і іноді, як от зараз, промовляв практично правильною іспанською.
— No, señor. No!
Тимур заціпився, стримуючи роздратування, та почав гарячково пояснювати:
— Там маленький отвір, я не можу в нього пролізти. Я хочу, щоб ти спустився, просто спустився і поглянув, що там.
Макака не дивився йому в очі, супився та рішуче мотав головою.
Зрештою українець махнув рукою та відійшов на інший край ями. У розпачі сів на землю й обхопив коліна руками.
— Навіть якщо ти спустиш коротуна, він там нічого не побачить, — Лаура спробувала заспокоїти Тимура. — А якщо щось і побачить, то нічого не розповість. Чи точніше — ми не зрозуміємо його.
Чоловік розпачливо змахнув рукою:
— Дурниці, Лауро. Мені достатньо знати, чи вільний коридор, що вів до цеху. А
Француженка зітхнула:
— Ми надто поспішаємо. Треба повернутися до Калами, запастися мотузками, їжею, ліхтарями, а тоді приїхати сюди…
— …щоб нарватися на «сутінкових» з Еквадору.
Жінка вмовкла. Після того надовго запала тиша, і тільки кволий вітер щось вишіптував, жбурляючи на солончак пригоршні солі та піску.
Макака втомився. Після таблеток здорованя живіт спорожнів і обвиснув, а пігмею страшенно закортіло їсти. Він глипав витрішкуватими та мутними очима на Ріно, Лауру та Тимура й міркував про те, що вони не вшиються з пустелі доти, доки не дістануть те, чого хоче русявий чоловік. Джеймі злостився. На себе — через те, що попхався з ними, на ґрінґо — за їхню тупість (ну, хто преться в пустелю без запасів їжі?), на життя — яке знову не залишало йому вибору.
