Коротун обійшов яму та спинився за два кроки від Тимура. Коли той сидів, його голова знаходилася ненабагато нижче від голови Макаки.
— Bajaré, — проговорив він, косуючи на отвір на дні ями, — pero entonces…[103] — коротун жестом обвів їх усіх і показав долонями на північний захід, — …nosotros regresamos[104].
— Що він каже? — Тимур метнув погляд на Лауру.
— Він згоден. Але хоче, щоб після того ми відразу поїхали назад.
— Так ніхто ж не сперечається, — Тимур скочив на ноги та потрусив чилійця за плече. — Sí, amigo! О’кей! Ми вирушаємо додому, щойно піднімемося на поверхню.
Прокопуючись крізь завал, що перекривав шахту, Тимур помітив клубок тонкого троса, який обірвався, коли від вибуху бомби зруйнувало наземну частину третього інженерного корпусу. Перед тим як спускати Джеймі, чоловік поліз у шахту сам і витягнув трос на поверхню. Той виявився завдовжки метрів двадцять і при цьому достатньо гнучким, щоб із нього можна було зробити петлю. Тимур дістав футболку, Лаура Дюпре пожертвувала своїм светром: вони старанно обмотали трос, щоб він не тер і не муляв Макаку під час спуску. Зрештою Джеймі посадили в петлю та спустили на завал. Тимур спустився сам. Ріно скинув йому вільний кінець троса, а до іншого кінця вони прив’язали карлика. Після цього українець допоміг Макаці просунутися крізь продовбану в завалі діру, тицьнув у руку телефон Лаури з увімкненим спалахом і почав повільно занурювати пігмея в темряву.
Лаура та Ріно притиснулися до входу в шахту, дослухаючись до звуків, що долинали з-під землі. Кожні десять-двадцять секунд Тимур і Джеймі перегукувалися, щоб зрозуміти, чи все в порядку. Вони не могли розмовляти, а тому обмінювалися банальними «о’кей».
— О’кей? — наступивши ногою на вільний кінець тросу, запитував Тимур.
— О’кей… — буркотливо відказував Джеймі.
Згодом Лаура та Ріно перестали вловлювати приглушене «о’кей», що звучало у відповідь, до них долинав лише голос Тимура, який, наче папуга, посилав у вогку пітьму найкоротші у світі запитання: «О’кей?.. О’кей?.. О’кей?»
Раптом запитання обірвалися. Ріно почув, як Тимур щось напружено вигукнув, але не розібрав слова. Тепер уже ґевал, неначе перейнявши естафетну паличку, рикнув у чорноту шахти:
— Усе о’кей, фелла?
— Він щось пищить… — долетіло знизу.
— Що? — Ріно Ґроббелаар наставив вухо, ледь не встромивши голову в отвір. І враз усе почув. Джеймі Макака репетував настільки голосно, що його почула навіть Лаура.
— Sácame! Sácame! Hay mucha agua aquí! Está por todos lados y me voy a ahogar![105] — коротка пауза. — No sé nadar! Ayúdame! Hay mucha AGUA-A-A![106]
— Виймай його! — пробасив преподобний.
Проте Тимур і так тягнув Макаку назад. За хвилину йому вдалося підняти коротуна до завалу та просмикнути крізь отвір в арматурі. Крики пігмея стали гучнішими, правда, тепер він лише чортихався.
— Ну, що там? — зазирнула в шахту Лаура.
— Він весь мокрий, — озвався Тимур. — Джеймі мокрий із голови до ніг. — Лаура, звівши брову, зиркнула на Ріно. Той тільки знизав плечима. Кілька секунд українець щось випитував у Джеймі, після чого, задерши голову, перепросив: — Пробач мені, Лауро.
— Що? Що трапилося?
— Він упустив твій телефон.
Француженка апатично махнула рукою, зіштовхнувши коліном у шахту трохи піску. Скривилася, подумавши, що Тимур може вирішити, наче вона вчинила так навмисно, а потім озвучила:
— Начхати на телефон! Вилазьте звідти…
Перед зіткненням зі зграєю птахів C-37A піднявся на висоту дев’ятиста метрів над землею, що було достатньо для того, щоб навіть після відмови обох двигунів розвернутися та повернутися до посадкової смуги.
Лейтенант Ервін Спенсер Вілсон вирівняв літак уздовж смуги, приготувавшись до аварійної посадки. За хвилину до приземлення, коли C-37A знаходився на відстані двохсот метрів над землею, він раптом збагнув, що швидкість лайнера надто висока, він може не зупинити літак до кінця смуги. Лейтенант Вілсон, піднявши спойлери на крилах літака, спробував зменшити швидкість, от тільки із відстовбурченими спойлерами C-37A втрачав не лише швидкість, але й висоту. Розуміючи, що летить надто низько, щоб піти на друге коло та намагатися наново зайти на посадку, лейтенант опустив спойлери.
Вирівнювати та задирати ніс перед посадкою, щоб пом’якшити торкання, лейтенант не став — у такій ситуації кожен зайвий метр смуги міг набути значення межі між життям і смертю. Пілот умолотив літак в асфальт відразу за південно-східним торцем смуги та щосили натиснув на гальма. Колеса завищали, з-під шасі порснув сизий дим, фюзеляж задвигтів від нерівностей смуги.
