Обидві литки були рясно всипані крихітними червоними цятками, що нагадували укуси невідомих комах. Із кількох цяток струменіли тонесенькі цівки крові.
Джеймі похапцем закотив штанину до стегна. Він не знав, що слугувало причиною висипки, від якої його ноги стали виглядати так, наче їх облили окропом, але несподівано збагнув, коли і як ця висипка з’явилася.
«Вода… — серце Макаки скажено затанцювало. — Це все ВОДА З ШАХТИ!»
Трохи вище правого коліна, навскоси через стегно, проходила уявна, але чітка лінія, вище від якої шкіра не мала подразнення. Невидима риска точно відповідала рівню, до якого він занурив у воду праву ногу під час спуску в ліфтову шахту.
Коротун обдивився ліву ногу та виявив таку ж картину: почервоніння сягало певної межі, а тоді обривалося. «Господи, за що це мені?!» Джеймі насилу тримав себе в руках, не даючи паніці затопити мозок. Чоловічок зиркнув на долоні, на передпліччя, задер футболку та поглянув на живіт. Плями тут були не такими виразними, більше схожими на лишай, але всюди, куди потрапляли краплі води з шахти, шкіру вкривали розсипи дрібних рожевих цяток.
Але й це ще було не все. Крім нестерпного головного болю, нудоти та червоних цяток на ногах, ще одна річ намагалася продертися у свідомість Джеймі. Точніше, вона вже продерлася, от тільки Макака обрав тактику страуса, що ховає голову в пісок, відмовляючись вірити, що таке буває.
Зупинившись на узбіччі, Ріно Ґроббелаар промовляв англійською — у цьому Джеймі Макака не сумнівався, — проте коротун не міг позбутися лячного відчуття, що він
І це лякало Джеймі більше за нудоту, більше навіть за почервоніння на ногах.
«Я божеволію? — попри спеку, затремтів коротун. — Боже, що мені робити?»
Слова пролунали мовби грім серед ясного неба. Від несподіванки Джеймі похлинувся власною слиною, впав на руки та навкарачки відповз від вапнякового валуна. Розвернувся та відхилився, впершись долонями в пісок.
Нікого.
Сонце сліпило його. Чоловічок витягнув голову та зазирнув за валун. Ріно, поставивши одну ногу на порепаний асфальт і делікатно повернувшись спиною до валуна, терпляче чекав на узбіччі. Тимур і Лаура від’їхали на півкілометра дорогою.
— Quién eres? Хто ти? — прошепотів Макака.
— Я… е… — серце бухкало, як крупнокаліберний кулемет.
— Ти…
Це Господь! У Макаки відлягло від серця. Від усвідомлення, що Господь не покинув його, він на цілу хвилину забув про нудоту та біль, що лещатами стискав голову. Його все ще непокоїли цятки, які вкривали чи не половину тіла, але хто переймається через дрібниці, коли до тебе звертається сам Господь Бог?
— Я все зроблю, Господи. Я зроблю, як накажеш. Присягаюся!
Джеймі підвівся, відкотив холоші штанів, стер зі щік сліди від сліз і витер із підборіддя залишки жовчі. Почувши шурхіт, Ріно Ґроббелаар озирнувся та махнув рукою, підганяючи коротуна:
— Ти, мабуть, піраміду Хеопса там наклав, фелла. Хіба ні?
Макака витиснув із себе кислу посмішку та зашкутильгав до мопеда.
Катастрофа сталася за лічені хвилини після того, як селище Сан-Педро залишилося позаду, а Тимур, Лаура та Ріно зітхнули з полегшенням.
Повертаючись до Калами, Тимур і Ріно їхали назустріч сонцю, промені, які щомить дужче притискалися до землі, сліпили їх, через що засипана піском дорога розпливалась і мерехтіла перед очима. За півтора кілометри від Сан-Педро Тимур, чий скутер знаходився попереду, не помітив нешироку, але напрочуд глибоку вибоїну в асфальті. Переднє колесо «Хобіта» провалилося, у дирчику щось лунко тріснуло, руль викрутило на 90°, а мопед розвернуло впоперек дороги та жбурнуло на всіяне камінням узбіччя; незважаючи на незначну швидкість, француженку й українця викинуло із сидінь, після чого вони, здіймаючи куряву, покотилися дорогою.
Усе відбулося настільки швидко, що ні Тимур, ні Лаура не встигли скрикнути.
