Джеймі Макака вперше за останні 1911 днів переступив поріг в’язниці без металевих браслетів на зап’ястях. Він зиркнув на схід і примружився, піймавши балухатими очима перші промені ще сонного сонця, котре, неначе виштовхнута горами велетенська бульбашка ртуті, підіймалося над кряжем і повільно втискалося в безхмарне небо над Андами. Карлик посміхнувся і з насолодою вдихнув на повні груди. «Який день… Господи, який чудовий день», — Джеймі облизнувся, плямкнув, а потім, не поспішаючи, втягнув повітря ніздрями та застогнав від насолоди. Ще не прогріте та не просякнуте пилюкою вранішнє повітря смакувало краще за духмяний дим найдорожчих у світі сигар. Сантьяго-де-Чилі є одним із найбільш загазованих міст на планеті. Озеленені зони займають не більше ніж 2,5 % території, крім того, місто лежить у котловані, а це заважає нормальному рухові атмосферних мас і сприяє застою вихлопних газів і промислових викидів. Упродовж року над Сантьяго висить важкий смог, який стає особливо густим і нестерпним улітку — з грудня до лютого, — коли немає дощів. Джеймі нічого такого не відчував, для коротуна смогу просто не існувало, оскільки вперше за останні п’ять років, два місяці та двадцять чотири дні повітря для нього запахло свободою.
Учора пізно ввечері начальник «Пунта Пеуко» підписав наказ про його дострокове звільнення.
У минулому житті — до того, як Джеймі побачив Бога та потрапив за грати, — карлик був скромним чилійським мафіозі, який займався перепродажем мексиканської зброї аргентинським бандитам, колумбійським наркоторговцям і перуанським повстанцям, а також приторговував наркотиками — кокаїном і марихуаною — на півночі Чилі. У серпні 2009-го Джеймі Макака, сам того не бажаючи, був утягнутим в атакамську кризу. Тими днями в господарствах, розкиданих довкола селища Сан-Педро-де-Атакама, почали зникати люди, і пустелею поповзли чутки про білявих хлопців, які нібито забирають селян у пустелю. Жителі Сан-Педро та Калами стверджували, що ті хлопчики — демони. Джеймі не вірив у їхні байки, оскільки знав, що хлопчики насправді ангели. 18 серпня 2009-го четверо таких «ангелів» завітали до його будинку в Токопійї[66]. Вони притягли із собою Мігеля — місцевого злидня, який канючив милостиню в токопійському порту, прикидаючись глухонімим, — і через жебрака, за допомогою жестів, наказали Макаці роздобути для них альдостерону та тридцять дев’ять протигазів. Із того часу спливло п’ять із лишком років, Джеймі став таким набожним, що міг своєю набожністю потягатися із самим Папою Римським, але досі так і не наважився запитати Господа, на дідька ангелам знадобилися протигази?
Попервах Джеймі не втямив, що перед ним ангели, і через дурість свою намагався їх перестріляти. Тоді мовчазні хлопчики віддубасили його до безпам’яті та пішли, лишивши записку, де нагадували про гормон і протигази, а ще гроші на їхню купівлю. Джеймі Макака як ніхто розумів мову сили, а тому без нарікань роздобув усе, що в нього просили. Через кілька днів «ангели» повернулися, мовчки забрали пакунки з альдостероном і ящики з тридцятьма дев’ятьма протигазами, після чого вшилися.
Макака усвідомив, що до нього приходили «ангели», дещо пізніше — пізнього вечора 31 серпня 2009-го. Того дня, пригнічений низкою невдач, які переслідували його протягом останніх трьох років і на кінець літа 2009-го практично зруйнували колишнє життя, Джеймі дебоширив і проклинав Господа в кам’яній церковці на березі Тихого океану, за кілька кілометрів на північ від дорожньої станції Калета-Буена. Пігмей кричав, лаявся, плювався. Він знавіснів настільки, що відірвав від стіни чимале дерев’яне розп’яття, жбурнув його на підлогу, після чого (про цей епізод зі своєї біографії Макака волів не згадувати) наготувався посцяти на фігурку Ісуса. У ту мить церковка захиталася, задвигтіла, вікна повилітали з рам і щось рокітливе та могутнє зійшло з небес. Джеймі Макака вибіг надвір, наклав у штани та побачив над океаном лик Господа.
Так, саме так усе було…
