– Краще би ми залишилися в палаці, – простогнав Джек. – Гірське повітря, можливо, шкідливе для гарбузів.
– Дзьоби галок точно шкідливіші, – заперечив Кінь. Коли він падав, то приземлився на спину й тепер відчайдушно дриґав ногами, намагаючись перевернутися. – Гарбузи для галок – улюблені ласощі.
– Ти думаєш, птахи повернуться? – жахнувся Джек.
– То вже точно, – кивнув Тіп, – адже це їхнє гніздо. І живе їх тут, схоже, не одна сотня, – додав він, – ви тільки погляньте, скільки всякої всячини вони сюди натягали.
Гніздо й справді було напхане різними предметами, які не становили для пташок жодної користі, – схоже, це добро галки рік за роком крали із чужих осель. А оскільки гніздо було звите в затишному, схованому від людського ока місці, до власників ці речі вже не поверталися ніколи.
Попорпавшись у смітті – бо ж галки тягнули все підряд: і цінні речі, й непотрібний мотлох, – Шкеребертник видовбав лапою чудове діамантове кольє. Помітивши захоплений погляд Залізного Лісоруба, він подарував йому свою знахідку, при цьому виголосивши урочисту промову, що неабияк пасувала до нагоди. Щасливий Лісоруб одразу ж почепив кольє собі на шию і не міг ним натішитися. Та й справді, діаманти в сонячних променях сяяли просто дивовижно.
Аж раптом почувся страшний клекіт, лопотіння тисяч крил – усе ближче, ближче…
– Галки повертаються! – закричав Тіп. – Зараз вони помітять нас, і тоді нам кінець!
– Ось чого я завжди боявся! – забелькотів Гарбузова Голова. – Надходить моя смертна годинонька!
– Та й моя, схоже, також, – засмутився Шкеребертник. – Галки – люті вороги всього мого роду.
Становище інших було не настільки безнадійним. Благородний Страшило викликався захищати своїх приятелів від дзьобів і кігтів розлючених птахів. Він звелів Тіпу зняти з Джека голову й сховатися з нею на дні гнізда. Шкеребертник умостився поруч із Тіпом. А Лісоруб уже з власного досвіду знав, що робити: він вийняв солому з усіх частин Страшилиного тіла, крім голови, і засипав нею Тіпа й Шкеребертника, надійно заховавши їх від ворогів.
Ледве він завершив цю роботу, як зграя галок наблизилася до гнізда. Помітивши незваних гостей, птахи накинулися на них із лютими криками.
Залізний Лісоруб за своєю натурою був дуже миролюбний, та коли вже доводилося ставати до бою, то він боровся сміливо, як римський гладіатор. І коли галки налетіли й почали бити крильми та дряпати гострими дзьобами його нікельований тулуб, Лісоруб схопив сокиру й заходився щосили крутити нею над головою. Так він розлякав чимало птахів, але на їхнє місце прилітали нові й атакували, атакували із нестримною злобою та люттю. Пташки спробували було накинутися й на Рогача, який безпомічно завис над гніздом, щоб виклювати очі, але, на щастя, очі були скляні й у них нічого вийшло. Напали галки і на Коня, але той досі лежав на спині, брикався й відчайдушно дриґав ногами, тому його дерев'яні копита завдали ворогам збитків не менших, ніж сокира Лісоруба.
Зіткнувшись із упертим опором, птахи від безсилля заходилися розтягувати солому, яка купою лежала посеред гнізда й ховала під собою Тіпа, Шкеребертника і Джекову голову-гарбуза. Жмут за жмутом летіла солома в прірву.
Голова Страшила із жахом споглядала, як по вітру розвівається солом'яний вміст його тулуба. Схаменувшись, бідолаха на все горло заголосив, закликаючи на допомогу Залізного Лісоруба, і вірний друг кинувся виручати з біди. Сокира зблискувала серед хмар лютих птахів, а тут ще й Рогач заходився розмахувати вцілілими крильми, чим остаточно спантеличив галок. Коли ж завдяки цим зусиллям Летюча Машина раптово зірвалася з виступу скелі, на якій до цього часу висіла, й важко гепнулася в гніздо, птахи страшенно злякалися. Із голосними криками вони здійнялися, наче темна хмара, й помчали геть, незабаром зникнувши за горами.
Коли останній з ворогів зник, Тіп мерщій виліз із-під дивану і допоміг вибратися звідти Шкеребертнику.
– Ми врятовані! – радів хлопчик.
– Врятовані! Врятовані! – як луна, підхоплював Освічений Жук, на радощах готовий розцілувати морду відважного Рогача. – І порятунком зобов'язані нашій Летючій Машині та гострій сокирі Лісоруба.
– Якщо і я врятований, будь ласка, дістаньте мене звідси! – попросив Джек, чия голова досі лежала під диваном.
Тіп обережно викотив її звідти й причепив на місце. Він і Коневі допоміг звестися на ноги, при цьому промовивши із вдячністю:
– Ти мужньо бився, ми тобі дуже вдячні!
– А ми, схоже, відбилися без втрат, – сказав не без гордості Залізний Лісоруб.
– Відбилися, але не всі, – почувся слабкий голос звідкись знизу.
Усі повернулися і помітили голову Страшила, яка відкотилася до краю гнізда.
– Я повністю спустошений, – поскаржилася голова. – Куди, скажіть, будь ласка, поділася солома, якою я був напханий?
Це запитання примусило всіх здригнутися. Із жахом вони оглянули гніздо – воно було порожнє. Солому, всю до останньої бадилинки, розтягнули й розвіяли люті галки.
