– Оце так обман! – обурилася чарівниця, і її очі гнівно зблиснули. – Це ніяка не Момбі, нас вирішили обдурити! Зізнайся, як тебе звати насправді, – звернулася вона до засмученої дівчини.
Та Джелія не посміла зізнатися, бо відьма сказала, що тоді її чекає смерть. Добре, що ніжна й прекрасна Глінда тямила в чарах більше, ніж будь-хто інший у Країні Оз. Вона промовила кілька чарівних слів та зробила рукою магічний знак, і – диво! – дівчина набула свого справжнього вигляду.
Тієї ж миті Момбі в палаці Джинджер знову стала старою горбатою бабою.
– О, то це Джелія Джемм! – вигукнув Страшило, впізнавши свою знайому.
– Це наша тлумачка, – підтвердив Гарбузова Голова, радісно киваючи.
Тепер Джелія розповіла все про вибрики Момбі, а тоді попрохала Глінду про захист, і, зрозуміло, їй не відмовили. Однак тепер чарівниця була розлючена не на жарт і послала до Джинджер гінця зі звісткою про те, що підступні хитрощі розгадані. Глінда вимагала не зволікаючи видати їй справжню Момбі, а інакше буде непереливки.
Для Джинджер ця звістка не була новиною: відьма, щойно набула справжнього вигляду, здогадалася про те, що її обман розкрито, і встигла вигадати нову пастку, вмовивши Королеву скористатися нею. Тому посланцю Глінди Джинджер відповіла таке:
– Скажи своїй господині, що Момбі зникла, я не можу ніде її знайти. Та якщо Глінда дуже хоче, вона може взяти на допомогу своїх друзів і обшукати мій палац. Втім, якщо до заходу сонця вони не знайдуть Момбі, нехай пообіцяють іти собі з миром і більше ніколи не нападати.
Глінда погодилася на ці умови, бо чудово розуміла, що Момбі заховалася десь у стінах Міста. Отже, Джинджер звеліла відчинити ворота, досередини увійшла Глінда із загоном своїх солдатів, за нею – Страшило й Залізний Лісоруб, далі їхав Гарбузова Голова верхи на Коні, а останнім чеберяв, зберігаючи при цьому гідність та поважність, Дуже Освічений і Вельми Збільшений Шкеребертник. Тіп крокував поруч із Гліндою – вони вже стали друзями.
Зрозуміло, Момбі менше за все хотілося бути знайденою, тому, доки її вороги маршували вулицями Міста, чаклунка перетворилася на червону троянду, що квітнула на видноті у палацовому саду. Це була дуже вдала вигадка – Глінда з друзями витратили цілісінький день, розшукуючи відьму, але знайти її так і не змогли.
Сонце вже сідало, і чарівниці довелося визнати свою поразку: відьмі вдалося її перехитрувати. Військо отримало наказ облишити Місто й відпочивати в наметах.
Страшило з товариством саме обшукували сад. Хоча й знехотя, але вони були змушені скоритися наказу Глінди. На прощання Залізний Лісоруб, чуле серце якого було небайдуже до квітів, зірвав із куща велику троянду, щоб вставити її у залізну петлицю на своїх нікельованих грудях.
При цьому троянда тихо застогнала, та Лісоруб не звернув на це уваги – подумав, що здалося. Так Момбі опинилася за міською стіною у таборі Глінди. Пошуки були успішними, хоча про це ніхто не знав.
Коли відьма опинилася в полоні, то спочатку злякалася, але незабаром вирішила, що залізна петлиця на грудях Лісоруба – прихисток не менш надійний, ніж кущ троянд. До того ж тепер, коли вона опинилася за воротами Міста, втекти було значно легше.
«Мені нема куди поспішати, – міркувала Момбі, – я цілком можу затриматися, щоб насолодитися своєю перемогою».
Тому цілісіньку ніч троянда спокійно спала на грудях Залізного Лісоруба, а зранку, коли Глінда зібрала своїх друзів на нараду в наметі з білого шовку то з'явилася там разом із ним.
– На превеликий жаль, – промовила чарівниця, – нам так і не вдалося знайти підступну Момбі. Експедиція наша закінчилася невдачею. Ще гірше, що без нашої допомоги ніхто ніколи не знайде юну Озму і принцеса не зможе посісти своє законне місце на троні в Смарагдовому Місті.
– Може, не варто так ось одразу опускати руки? – сказав Гарбузова Голова. – Спробуємо ще щось зробити!
– Справді, здаватися не треба, – з посмішкою відповіла Глінда. – Але мені спокою не дає те, що мене перехитрувала якась відьма, – адже вона у чарах тямить значно менше, ніж я.
– А може, нам усе ж таки взяти приступом Смарагдове Місто? – запропонував Страшило. – Зрозуміло, заради принцеси Озми. А доки ми її шукатимемо, я готовий тимчасово правити, бо, чесне слово, знаюся на цьому краще, ніж Джинджер.
– Але я пообіцяла королеві, що ми не будемо з нею воювати, – заперечила Глінда.
– Тоді запрошую усіх до мого королівства, точніше, до моєї імперії, – голосно заявив Залізний Лісоруб, широким гостинним жестом обвівши присутніх. – Я буду щасливий бачити вас у себе в гостях. Місця в палаці багато – вистачить і ще залишиться. А якщо хтось побажає прикрасити себе блискучим нікелюванням, мій слуга зробить це абсолютно безкоштовно.
