-Можливо... цлком можливо. Я б до приказу не повдомляв, та ц гади мен бджл потрули. Видно т вулики м "гуляти" заважали. Мо бджлки, мж ншим, чужих не люблять... Ти, Боре, давай розберися. Треба, щоб все було чин чином!
-Розберуся, - кивнув я у вдповдь. - А що скажете про Сот?
-Смердючку? А що про нього говорити? Базка та п'яниця.
-Вн розповда, що воював на Святй Земл...
-Та облиш ти! Хто зараз цим не хизуться! Воював! - Богдан вдкинувся назад ляснув долонею по столу так, немов муху прибив. - Знаю я цих воякв. Були часи, х з Свято Земл натовпами прибувало. Хто спився, хто в люди вибився...
-А ви?
-А що я? Мен вйна без потреби. У мене он - бджлки. Справа прибуткова!
Тут Богдан знову розлив по однй чарц й махом випив свою порцю. Його обличчя якось вдразу осунулось постарло.
-Ти не думай, наче я скнара якийсь! - сухо промовляв медовар. - Я в Свр у Вертишському остроз сво... вдслужив... з орками, з гоблнами, та й ншо гидотою стикатися доводилося. смерть бачив часом таку, що не тльки дтлахам, а зрлому мужику не розкажеш.
Богдан знову квапливо налив соб, кинув "Будьмо", випив голосно крякнув. Його величезн жовна заходили ходором. Медовар пдпер свом кулачищем голову втупився в мене.
-Чого не п'ш? Не подобаться? - прямо спитав вн.
-Та н... просто слухав, - тут же випив, щоб не ображати господаря. Трохи вддихавшись, я у нього запитав: - яксь припущення, стосовно того, що ц люди робили бля озера?
-А я хба з Розшукового приказу? - Богдан пдввся та пдйшов до вкна. - Нема няких припущень... Та чого мен х роботи? Чи те моя турбота загадки розгадувати?
Ну, хоча б чесно, - посмхнувся я. тут же промовив: - Ще одне питання дозволите?
-Спробуй.
-Кажуть, у Блому озер якийсь Зубар з'явився. Ваших качок краде.
-Ой! Брехня все це! Водяники, засранц лупат, балують.
-Навщо м це?
-Щоб рибку по-дорожче продавати! Придумали отаку байку... наче стки м хтось рве! А столичним купцям розповдають про страшного Зубаря... Те, що в мене качки почали зникати, вважаю, вина отих двоногих жаб.
-Давно цей Зубар тут з'явився?
-Кажу ж тоб, нема някого Зубаря... А байка ця ходить десь... десь... ну пару мсяцв... Та казки це все! Звдки тут чудовиську взятися? З Вертиша припливти? Так вн би порогв не пройшов!
-А якщо завз хто?
-Хто? - повернувся до мене Богдан. - навщо?
-А ось це незрозумло... поки...
-Невже, вважаш, ц гади лупат його притягнули? - запитав медовар, втупившись в мене. - Вони в Свр людям жити не дають. В Молотвц постйно скаржаться на водяникв. Т, на вдмну вд свтолських, постйно шкоду роблять. Не вистачало, щоб ще мсцев анчутки пакостити почали! - Богдан пдйшов до образу Тенсеса.
Клька хвилин вн тихо про щось молився, потм повернувся за стл, налив горлки та раптом сердито промовив:
-Спогади... щоб вони скисли! У тебе спогади?
-Так, вони ж у всх! - посмхнувся я.
-Мова йде про так спогади, як рвуть тебе зсередини... Про них зазвичай говорять, щоб х нколи не снувало. У мене ось таких повно! Ззнаюся, що часом думаю, краще нчого не пам'ятати. Н-чо-го! Кожен день, як новий!
-А якщо спогади несправжн? - несмливо запитав я, тут же себе подумки ляснув по лобу. От якого, питаться, астрального бсика, мене смикнуло за язика?
-Це як? - Богдан навть завмер, здивовано поглядаючи на мене.
-Та так... просто подумалось... Бува ж у житт, коли раптом кажеш: "Я таке бачив, вдчував", однак при тому не пам'яташ де коли. Начебто якийсь сон.
-Бува й так, - погодився медовар. - А ти вдчуваш щось подбне?
Що йому сказати? Що я абсолютно не можу згадати сво минуле? Що всм кажу, нби прихав з нгосу, а самого роздирають сумнви? А якщо мо спогади дйсно сон? Або марево? Ото б було диво!
-Хмм! Спогади - не наше життя! - ршуче заявив я, намагаючись уникнути вдверто розмови. - Вони не наша суть. А от те, що знаходиться всередин - ним.
-Ким? - не второпав медовар.
-Нашою суттю.
-Овва! Та ти, хлопцю, бачу зарозумлий... аж страх бере! - здаться, Богдан жартував. - Я тоб одну сторю розповм... а ти вже виршуй, що з цього наша суть... як вона формуться.
Медовар насупився, втупившись в стл. Якась мить-друга вн неголосно почав:
-Якось довелося нам плисти з Молотвки до Гравстейну, великого селища гберлнгв, що в Свр. Було то пзньою-пзньою оснню. Отже зупинилися заночувати за Оленячими мохами. Вранц встали, бачимо - нема одного з наших. Зник. Н слдв, н... ну нчого нема. Кричали, звали, бгали. Весь день витратили, але так його не знайшли. А днв за п'ять нший загн проходив тудою, та бля берега, за Крутим рогом, знайшли нашого товариша прив'язаним за ноги до дерева...
Тут Богдан раптом затнувся чомусь закрив рот рукою. Мен здалося, наче медовар зараз заплаче. Але вн швидко опанував себе, рзко видихнув сухо сказав:
-Вн... вн... вн був весь голий. А вже морози почались... Взагал, знаш, яки зими в Свр? Пдеш посцяти, твй струмочок на ходу замерза. А т курви рибоок, роздягли хлопця водою обливали, поки... поки... Ну ти сам зрозумв... Мен один бувалий чолов'яга говорив, що смерть ця страшна болсна. Людина вд холоду кричить не свом голосом. Бль просто нестерпний.
- навщо вони так? - запитав я.
