— Молодість, молодість, — пробурмотів Ередіа, дивлячись на Оскара з ніжністю й жалем. То була одна з тих досить непотрібних точок, якими завжди користався той, ти знаєш, щоб роздвоїти оповідь, дарма що неохоче й зі смутком, бо йому теж подобалося бути присутнім під час ідіотських діалогів, але що тут удієш, поміж інших обставин і подій був, наприклад, я, щойно після незатишної поїздки поміж урядовців, напханих у метро і символічно репрезентованих стариганем, який від самого Люксембурзького саду вгородив мені поміж ребра свою парасольку, і як тут протестувати в оцій людськіймасівгодинупік, нарешті я був еякульований, і то без найменшої насолоди, на станції Антоні разом з кількома сотнями інших сперматозоїдів, що заквапилися запліднити щоденне яйце вихідного тунелю, і вийшов у невідомому районі Великого Парижа, втомлений і добряче напідпитку, а в голові крутився своєрідний вірш, на авторство якого міг би претендувати й вагонний ритм, і тепер я почувався несосвітенним йолопом, наближаючись до того, що могло стати або з’ясуванням, або новою чорною плямою, а може, навіть непрощенною провиною, якщо мій прихід у той дім не буде саме тим, що підходить Веремії. Отже, більш-менш оце: надія почуватися краще, ще навіть ідучи сходами вниз від Лонштайна, передчуття немов неминучої зустрічі й водночас знову Франсина, я уявляв собі, як вона у своїй квартирі розглядає себе в дзеркалі у спальні, гола або в самих трусиках, розглядає без певної причини й запитує себе, чи Андрес зателефонує їй, чи він справді вирішив іти у Вер’єр, транзистор на тумбочці, поп-музика і час від часу інформація про викрадення координатора латиноамериканських справ і прийняття ультиматуму. Він піде, звісно, що піде, якщо розповідав мені про місце, якщо грається отак із вогнем, то піде, бо кохає її й не погодиться втратити її, навіть якщо думає, що йде туди задля інших, нечисте сумління не сильніше за ревнощі, піде, бо знову хоче бачити її й почувається, мов далека й самотня ганчірка, тимчасом як Людмила зазнає небезпеки, і, хай йому біс, я таки справді пішов туди задля цього, але, дівчинко, не тільки через це, ти щоразу більше забуваєш про Фрица Ланґа, мов про тернисту грудку в грудях, тут хтось хоче поговорити з вами, хтось у цій кімнаті, і то не тільки через тебе, полячко, є Фриц Ланґ і дрібний буржуа з корчами в шлунку, є той, хто глузував із протестів у кінотеатрах і кав’ярнях, з надгорілих сірників, і раптом усе стало Людмилою і водночас чимсь набагато більшим, немов чорна пляма, розумієш, просто ніколи не буде нічого, що відірвало б мене від того, яким я є, від того, хто слухає
