Читанка для Мануеля полностью

— Усе, полячко, треба винайти знову, — наставляв Маркос, — і я не бачу причини, чому кохання має бути винятком, люди вірять, що немає нічого нового під неоном, ми звикаємо до рутини, діти криком вимагають черевиків «Carlitos», ти носиш тридцять восьмий, я — сорок третій, є чого реготати. Слухай, щоразу, коли я йду купувати сорочку в крамницю «Monoprix», перше, про що мене запитує продавниця, — обсяг моєї шиї. Не переймайтеся, кажу їй, хочу велику і простору. Тиша, очі, як у сови, зціплені вуста, такого не може бути, видно, як вона думає й казиться, ще краще, ніж якби мала телевізор на лобі. Але ж, месьє, обсяг шиї підказав би вам розмір сорочки / Ні, мадам, я люблю довгі й широкі, а з моїм обсягом шиї ви мені дасте одну з тих облиплих і приталених сорочок, які добре пасують Аленові Делону, а мені як корові сідло / Дива, я вперше таке чую / Мадам, не засмучуйтесь, дайте мені найбільшу, яку маєте / Месьє, вона вам не пасуватиме / Мадам, з цією сорочкою я буду щасливий, мов сита пума / І отак п’ять хвилин, але з ними не треба розслаблятися, це все треба винайти знову, я, на жаль, не побачу його, але тим часом можу винайти тільки для себе, можу винайти тебе, полячко, і хочу, щоб ти мене винаходила щомиті, бо, якщо мені щось і подобається в тобі, крім цього вологого животика, то це те, що ти завжди видираєшся на якесь дерево, а повітряні змії тобі подобаються більше, ніж добре настроєні клавікорди.

— Блуп, — вихопилось у Людмили. — Знаєш, мені набагато більше подобаються клавікорди.

— Бо ти їх слухаєш так, наче то повітряний змій, вітер, удари хвостом, кольорові бантики, ти не з тих, що вдягаються для музики, вдягаються для театру, вдягаються, щоб злягатися, вдягаються для салату з помідорів. Коли подумаю, що не минуло й двох годин, як ти знімала з мене штани, наче я Мануель і мене треба підмити абощо, а потім хотіла мені покласти спиртовий компрес, я, полячко, до речі, боявся, що ти переведеш мою найкращу грапу, ти ще заплатиш мені за неї.

— А ти заходився м’яти мені пипки, — проказала Людмила.

— Бачиш, я не такий оригінальний, як ти, але стараюся, — виправдовувався Маркос, здушивши її так, аж вона жалісливо нявкнула, і то не тільки пипки, а й тут, і тут, і навіть між тим і тим.

— Ой, — усміхнулася Людмила, не винаходь мене надто швидко, блуп, але це правда, я теж хочу, щоб усе було новим, іншим і, як ти кажеш, повітряним змієм, там, у твоїй провінції, певне, повно повітряних зміїв і козенят, я знаю це завдяки пряникам, які не брешуть, завдяки твоїм рукам, ой, безсоромний.

— Полячко, моя провінція міститься в старій і втомленій країні, там, повір, усе треба зробити по-новому, може, тобі це видається вигадкою, але це правда, старій і втомленій унаслідок фальшивих сподівань і ще фальшивіших обіцянок, яким, до речі, ніхто ніколи не вірив, крім пероністів старої гвардії, і це з причин досить різних і добре обґрунтованих, хоча результат зрештою був такий, як і завжди, тобто полковники цілими гронами, починаючи від першого героя, від якого й пішла ця мода.

— А чому багато твоїх друзів, оті газетні вирізки й навіть Патрісіо говорять про перонізм як певну силу, надію абощо?

— Бо це правда, полячко, бо слова мають страшну силу, бо Realpolitik[133] — єдине, що лишається нам перед лицем усіх пентагонських горил і всіх цабе, тепер ти цього ще не розумієш, але зрозумієш потім, подумай про сік, який вичавили зі слів Ісуса, про образ Ісуса, і ти зрозумієш, що ми потребуємо сьогодні чудодійного слова, і нехай образ, якому відповідає це слово, матиме чесноти, сильніші за кортизон.

— Маркосе, але ж ти не віриш у цей образ.

— Яке це має значення, якщо він служить нам, щоб повалити щось набагато гірше, мораль наших дідів, полячко, вийшла тепер з обігу, а до того ж наші діди мали подвійну мораль у мить, коли впирали кому завгодно, тут не сумнівайся. Твоя правда, мені абсолютно начхати на старого, який удає, ніби здійснює дистанційне керування чим-небудь, чим він, по суті, був нездатний керувати і в свої найкращі дні, дарма що мав у руках виграшні карти, і тому він тепер поза грою, проте назви та образи тривкіші за те, що називають і зображують, карти в кращих руках тепер можуть дати те, чого не давали свого часу, розумієш, про що я кажу?

— Я б хотіла розуміти краще, — сказала Людмила, — хотіла б зрозуміти дуже багато, але твоя країна далеко, я бачу не дуже виразно, коли стільки води посередині.

— Там теж бачать не дуже виразно, не хочу надокучати тобі чимсь складнішим за закон квартплати, а тільки скажу, що нам, скажімо, Веремії, підходить усяка ефективна зброя, бо ми знаємо, що правда за нами, що ми приперті до стіни і зсередини, і ззовні, горилами та янкі, а також пасивністю мільйонів, які завжди сподіваються, що хтось інший замість них полізе у вогонь, і навіть те, що вороги перонізму отак ставляться до нас, видається більше ніж легітимним мотивом захищати його й користатися з нього, а коли-небудь, знай, коли-небудь відійти від нього й від багатьох інших речей по єдиній можливій дорозі, ти уявляєш собі, якій.