Вони підходили. Коли кругом стояла вже досить щільна юрба, світлочубий сказав тихим голосом, що на Головінському проспекті у військовому соборі засіли чорносотенці, в основному з «Союзу Михаїла Архангела». Рівно о дванадцятій годині вони збираються почати маніфестацію. Попереду піде духівництво. Поліція й монархісти сподіваються, що маніфестація продемонструє вірність населення Тифліса і всього Кавказу царському режимові.
— Якщо вони так дуже люблять царя та його сатрапів,— закричав хтось,— нехай і освідчуються їм у коханні, хто їм заважає? А нас нехай не чіпають, от і порядок, що може бути краще?
— Не мели дурниць! Помовч краще! — гримнули на нього звідусіль.
— Це не дурниці, це провокація. Нас..хочуть одірвати від російського пролетаріату! Це гасло розкольників!
— Увага, товариші, продовжую!..— закричав, світлочубий.— Представники робітничого класу Тифліса і всіх революційно настроєних верств Навтлуги, Ортачала, Дідубе, Мтацмінди повинні зібратися в Олександрівському саду.
— А нас пропустять?
— Жди! Зараз фаетона подадуть. Фаетоном поїдеш.
— Прорвемося й пройдемо.
— Їм і Олександрівський сад оточити неважко.
— То й нехай оточують!..
— Увага, товариші, часу лишилося мало,— світлочубий оратор ледве втихомирив юрбу.— Єдиною лавою ми виступимо з Олександрівського саду й продемонструємо самодержавству, що кінець його близький! При підтримці поліції та війська чорносотенці, звичайно, спробують розігнати нас. У відповідь ми повинні показати царизмові й тим убивцям, задурманеним релігією й горілкою, що революційний робітничий клас, селянство і всі пригноблені народи Російської імперії тісно згуртовані й перемогти їх неможливо! Товариші, революція твердо знає, чого хоче й до чого йде. Ми повинні виставити гасла, що виражають вимоги трудящих...
— Треба на ті гасла подивитися! Давай гасла! — закричав хтось.
— Навіщо дивитися на гасла?
— Треба, дорогий, треба! Є таке гасло, що прямо на шибеницю приведе...
Що тут почалося!.. Страх пропав, обережність зникла, про козаків і поліцію ніхто вже й не думав. Позбивавшись знов у купки, всі галасували, сперечалися, перебивали один одного, завзято жестикулюючи, і мало не сікалися один до одного з кулаками. Світлочубий оратор і ще кілька його приятелів кинулись заспокоювати людей і намагалися навести порядок, та все було марно, поки якийсь літній добродій, вклинившись у несподівану паузу, не загорлав:
— Товариші, де ваша революційна свідомість?! — і, не чекаючи відповіді, запропонував: — У нашому розпорядженні ціла година. Раз є потреба, обміняємося думками, але спокійно й організовано. Пропоную дати слово п’яти ораторам, кожному — по п’ять хвилин. Згодні?
— Добре! — посипалося звідусіль.
Світлочубий оратор почухав потилицю, всміхаючись, хитнув головою й сказав:
— Тільки з однією умовою: нехай кожен оголосить гасла, з якими хоче виступити. Спокійно, без викриків і голосних реплік. Хто хоче слова?
Поки перший оратор протискувався до балкона, звідки збирався промовляти, Дата Туташхіа, сміючись, сказав мені:
— Якби з царем та його ладом вони билися так, як між собою, в усьому світі про царів давно б забули...
— Ми, товариші, виступаємо під гаслом: «Хліб, земля і восьмигодинний робочий день!» — кинув з балкона перший оратор.
— Авжеж! Розгорнеш своє гасло, і враз тобі й печеного й вареного. Жди — принесуть.
— Коли вони перестануть жебрачити хліба-солі!
— Чого ж ви тільки хліба просите? Напишіть, до речі, й про вино. Після восьмигодинного робочого дня часу буде — хоч греблю гати. Їж собі, пий та спи — на землі, яку цар тобі подарує, чом і не поспати!
Літній чоловік, що запропонував усім висловитися, став поруч світлочубого, підняв руку, попросив уваги й сказав:
— Тут немає нічого смішного! Хліб правує світом!..
Але його зразу ж обірвали:
— Товариші! Нас тягнуть назад, до першого етапу революції, на вихідні позиції!
— Революцію треба поглиблювати, розвивати!
— Та нехай просять! Може, цар і підкине їм хлібця, хто знає?
— Дар добровільно нічого не віддасть! — загримів унизу чоловік, невисокий на зріст, але, видно, з надзвичайно сильними голосовими зв’язками.— Ми повинні силоміць вирвати з царизму правомочну Державну думу, і вона при підтримці широких трудящих мас встановить у Росії демократичний лад. «Хай живе Всеросійська демократична республіка!» — ось наше гасло.
— Вам кортить, вискочивши з пащеки феодальної монархії, прямісінько трапити в черево буржуазної демократії? — голосно спитав той, хто кинув гасло «Хліб, земля, восьмигодинний робочий день!».
— Зроби ласку, замовкни! Ваше місце на паперті, а не на барикаді, Стійте собі там з простягнутою рукою! — викрикнули звідкись.
— Регламент! Регламент! — почулося в натовпі, і сходами став підійматися третій оратор.
— «Право на самовизначення і національну незалежність!» — з цим гаслом ми йдемо на Головінський проспект!
