Я плачу і ридаю,Болить і мліє серце моє хворе, -Ніяк жалю од зради не поборе.Як ти, Амуре, звів мені на очіТу, що по ній даремно я зітхаюІ в'яну від журботи,Вона здалась мені взірцем чесноти,Я зразу полюбив її без краю;За диво те урочеУмер би я охоче!Та то був сон: пробудження сувореЯвило правду серцеві на горе.Вона також була немов зичлива)Мені, своєму вірному рабові;Голубив я надію,Що відтепер навік заволодіюБезцінними клейнодами любові,Але моя вродливаНатхненниця зрадливаНа іншого звернула раптом зори -Кінець моєму щастю надто скорий!Знебувся я в жорстокому вигнанні,Вразливе серце плаче знову й знову,Від розпачу я гинуІ проклинаю день той і годину,Коли я взрів красу її чудову.Кляну своє кохання,І вірне женихання,І мрії про блаженство яснозоре…В моїй душі кипить огненне море.Я визволу не бачу із зажури,Ніщо мене розважити не може…З безмежного відчаюОдного лиш - навік заснуть - бажаю.Молю тебе, любові милий Боже:Скінчи скоріш, Амуре,Життя моє похмуре;В надземнії полинувши простори,Звільнюся я від навісної змори.Немає інших ліків на ті болі,Як смерть, що всі страждання придипляє;Зішли ж її до мене,Нехай урве се нидіння злиденне,Бо жити в мене сили вже немає…Зроби кінець недолі,В твоїй се, Боже, волі, -Хай не тривожать більш мої докориЖорстокої зрадливої синьйори.Співаю я жалі свої не всує:Ніхто тебе не зможе перейняти,Моя тужлива пісне,Бо серця так нікому біль не тисне;Та хай тебе почує Бог крилатий,Амур нехай почуєЙ пошле, чого молю я, -Як упадуть життя сього затвори,Тоді мої скінчаться з світом спори.Я плачу і ридаю,Болить і мліє серце моє хворе, -Ніяк жалю од зради не поборе.Слова сієї пісні ясно показали, що діється на душі в Філострата і з якої причини; ще ясніше виявило б усе те обличчя одної дами в танечному колі, якби нічний морок, що спадав і на землю, не загасив рум'янця, що на ньому спалахнув. Після сієї пісні співалося ще багато всяких, а як настав нарешті час спочинку, всі розійшлись на королевине веління по своїх покоях.
Кінець четвертому дню<p>ДЕНЬ П'ЯТИЙ</p>Зачинається п 'ятий день, у який під проводом Ф'ямметти говориться про те, як після різних сумних і нещасливих пригод закохані зазнають нарешті щастя
