У Пасімунда був брат, молодший за нього віком та рівний йому своєю гідністю, на ймення Ормізд, який давно вже сватався був до одної тамтешньої вродливої й родовитої панянки Кассандри, що в неї був закоханий без міри також Лісімах, тільки справа та з різних причин одкладалася. Тепер же, бачивши Пасімунд, що доведеться йому справляти пишне й розкішне весілля, надумав згуляти за одним заходом і братове; тож, порозумівшися остаточно з Кассандриними батьками, він домігся од них згоди на одночасний шлюб Ормізда з Кассандрою. Як дізнався про те Лісімах, то вельми засмутився, бо досі ще сподівався, що Орміздові, може, одмовлять, і тоді кохана його буде. Як чоловік мудрий, він не виявив тієї досади, а розкидав думкою, як би тому лихові зарадити, і вирішив нарешті, що немає іншого виходу, як тільки викрасти Кассандру. Се, здавалось би, легко було в його становищі учинити, та волів Лісімах гідності своєї не плямувати. По довгій боротьбі душевній любов, одначе, взяла гору над честю, і зважився він будь-що-будь свою кохану викрасти. Думаючи про те, де б йому на те діло знайти спільників і як до нього приступити, він згадав раптом про Кімона, що сидів у в'язниці з товаришами своїми: ліпшого й вірнішого помічника годі було ще десь шукати. Тим наступної ночі він викликав Кімона потаймиру до себе і таким словом до нього обізвався:
– Кімоне! Боги, як відомо, щедро дають із ласки своєї всілякі блага смертним, та вони ж премудро випробовують доблесті їхні: хто перед ними проявить мужність і витривалість у всякій знегоді, того вони передусім яко гідного найвищими нагородами одзначають. Зараз вони жадають і од тебе певніших доказів гідності твоєї, ніж тих, що мали од тебе досі. Знаю я, що вони перетворили тебе, сина багатого й славного вітця, з недолюдка в справжню людину, вселивши в твоє серце бентежну жагу любовну; нині гіркою долею і тяжкою неволею хочуть вони посвідчити, чи не змаліла твоя мужність проти того часу, коли ти радів недовго, заволодівши дорогою здобиччю. Якщо вона й справді не змаліла, то безсмертні гадають обрадувати тебе найвищим благом, якого ти не зазнавав іще ніколи; зараз я все тобі з'ясую, щоб твого духа пригніченого знову вгору підняти. Пасімунд, радіючи твоєму лихові і жадаючи твоєї смерті, хоче якнайшвидше одружитись із твоєю Іфігенією, щоб самому втішитись тією здобиччю, що лукава доля попустила була тобі на хвильку і зразу ж одняла. Що се тебе засмучує, якщо ти її справді щиро любиш, знаю я по собі, бо рівночасно брат Пасімундів, Ор-мізд, збирається й мені таку саму наругу вчинити, взявши собі за дружину мою кохану дівчину Кассандру. Щоб тому лихові запобігти й не датися кривдивій долі на поталу, одно нам зостається - душі мужністю покріпити, а руки мечами озброїти та й умкнути наших коханих (мені вперше, а тобі вже вдруге). Якщо дорога тобі твоя - не кажу свобода, бо без милої і воля не мила, а вона, твоя кохана, то пристань до мене, і боги оддадуть її тобі в руки.
Аж світ піднявся вгору Кімонові, як почув він сі слова; не довго думаючи, він так одказав Лісімахові;
– Лісімаху! Не знайдеш ти для сієї справи собі товариша над мене мужнішого й вірнішого, якщо справді матиму я таку нагороду. Скажи мені, що маю робити, і побачиш сам, на які чудеса я здатен.
Тоді Лісімах сказав:
– Позавтрьому ваші молоді вперше вступлять у дім до своїх наречених; ми також підемо туди надвечір - ти з твоїми товаришами, а я з моїми вірниками, узявши з собою зброю; заберемо з весілля наших дівчат та й майнемо з ними на корабель (він уже стоїть у мене напоготові), а хто нам опір здумає стати - повбиваємо, та й уже!
Сей замір дуже сподобався Кімонові, і він спокійно сидів у темниці до призначеного терміну. Коли настав день весілля, в домі двох братів почався гучний та бучний бенкет - скрізь було повно радощів і співу. Тим часом Лісімах усе для свого замаху добре підготував; як настав слушний час, він розділив своїх і Кімонових людей, що сховали зброю під одежею, на три загони і, завзятими словами їх до справи підохотивши, послав нишком один загін до пристані, щоб ніхто не перешкодив їм у потрібний мент зійти на корабель, а сам з двома загонами подався до Пасімундового дому; тут поставив одних коло дверей, щоб їх ніхто не замкнув ізсередини та не заважав виходити, а з другими - пішов по сходах до бенкетної світлиці, і з ним Кімон.
