– Тільки дурні, - рече брат Рінальдо, - одмовляються од утіхи з такої причини. Я не кажу, що се не гріх, але ж Господь і більші гріхи тому прощає, хто щиро кається. А ви от скажіте мені: хто рідніший вашому синові - я, що його в хрест увів, чи ваш муж, що сплодив його?
– Авжеж, що муж, - одказує молодиця.
– Правда ваша, - каже чернець. - А муж із вами спить?
– Спить, - каже молодиця.
– Коли так, - каже чернець, - то і я можу з вами спати, бо не такий рідний вашому синкові.
Молодиця не знала, мабуть, логіки, та й не потребувала, очевидно, дальших доказів; вона повірила (або вдала, що повірила) ченцевим словам і сказала:
– Та хіба ж вас переспориш, коли ви такі розумні! Отак, не зважаючи на кумівство, далась вона ченцеві на підмову і з того дня частенько з ним ісходилась під покривкою кумання, так що ніхто на них призри не мав.
Одного дня брат Рінальдо прийшов до куми і, побачивши, що в домі не було нікого, крім господині та її гарненької наймички, послав ту наймичку з своїм товаришем на горище, щоб він навчив її деяких молитов, а сам пішов у ліжни-цю до куми, що тримала на руках дитину; замкнулись вони там та й давай бавитися в постелі. Аж тут, на лихо, нагодився господар, що й не помітив ніхто, підійшов до дверей кімнати і почав стукати та гукати жінку. Почувши сеє, мадонна Агнеса сказала:
– Пропала ж я тепер! Зараз чоловік догадається, яке між нами кумання!
Брат Рінальдо був роздягнений - без ряси, без наплічника, в самій сорочці. Як почув він її слова, сказав:
– Правда ваша. Якби ще я був одягнений, то якось би викрутились, а як ви одчините зараз і він побачить мене голим, тоді вже годі вимовок шукати.
Тут мадонні Агнесі мов світ у голові свінув; вона сказала ченцеві:
– Одягайтесь хутенько, беріть на руки свого хрещеника і слухайте пильно, що я чоловікові казатиму; щоб нам водно говорити, я вже все придумала.
Чоловік ізнов застукав до дверей.
Тоді встала, підійшла веселенько до дверей, одчинила і промовила:
– Чоловіченьку, яке щастя, що до нас кум наш, брат Рінальдо, нагодився, - його, певне, сам Бог сюди прислав. Якби не він, було б уже по нашому хлопчику!
Як почув теє кум-недоум, то мало не зомлів.
– А що? - питає.
– А те, чоловіче, - каже жінка, - що малого нашого раптом обняли млості, я вже думала, що помер, і не знала, що мені почати. Аж тут прийшов наш кум, брат Рінальдо, узяв хлопчика на руки та й каже: «Се в нього, - каже, - кумо, глисти в животі, вже до серця підходять, що й задушити можуть; та не бійтесь, - каже, - я їх замовлю, і синок ваш буде знову при повному здоров'ю, так вибрикуватиме, що ну!» Тебе тут не було - бо й ти мав певні молитви прочитати, а наймичка тебе шукала, та не знайшла; тоді кум велів своєму товаришу помолитись на горищі, а я з ним прийшла сюди. А що при такому ділі не годиться бути нікому, крім матері малого, то ми й замкнулись, щоб не перебивав ніхто. І нині ще він малого на руках тримає, чекає, мабуть, поки товариш перемолиться, і, певне, замова та вже помогла, бо хлопчик очуняв.
Кум-легкодум усьому тому повірив; стурбований лихом, що загрожувало коханій дитині, він не міг і подумати, що жінка його дурить.
– Піду, - каже, зітхнувши глибоко, - подивлюсь на малого.
– Не ходи, - каже жінка, - а то, крий боже, зіпсуєш те, що вже зроблено. Пожди, я піду сама подивлюсь, чи тобі вже можна йти, а тоді покличу.
Брат Рінальдо чув усю ту розмову; він устиг за той час спокійно одягтись, узяв дитину на руки і, наготувавшись таким чином, гукнув:
– Гей, кумо, чи то ти не з кумом балакаєш?
– Так, добродію, се я, - одказав кум-товстосум.
– То ходіть же сюди, - запросив брат Рінальдо. Увійшов легковір у кімнату, а брат Рінальдо йому й каже:
– Ось ваш синок: уже він із ласки Божої здоровий, а я думав був, що хтозна, чи до вечора доживе. Мусите, добродію, поставити воскову фігуру з вашого хлопця заввишки перед статуєю святого Амброзія, що його заступництвом сподобив вас Господь сієї милості.
Побачивши тата, хлопець побіг до нього, прилащився дитячим звичаєм, а той узяв його до себе на руки, плачучи, і почав цілувати - немовби з труни дитину вирвав, та все дякував кумові, що порятував сина.
Тим часом ченців товариш навчив наймичку не одної, мабуть, молитви, подарував їй білий в'язаний капшучок, що дістав од якоїсь чернички, і залучив її до гурту своїх сповідальниць. Почувши голос господаря, він тихенько зліз із горища і давай піддивлятись та прислухуватись, що і як. Побачивши, що діло пішло на лад, він спустився вниз, зайшов до кімнати і сказав:
– Брате Рінальдо, я проказав ті чотири молитви, що ви мені веліли.
– Добре в тебе горло, брате, - одповів брат Рінальдо, - і добре єси зробив своє діло. А я, поки кум прийшов, проказав тільки дві молитви, та я радію, що моїми й твоїми молитвами сей хлопчик тепер живий-здоровий.
Богомільний кум велів подати доброго вина й усяких солодощів, почастувавши обох ченців тим, чого їм було по трудах найбільше треба. Потім провів їх із дому й попрощався, а тоді не гаючись замовив воскову фігуру і поставив її перед статуєю святого Амброзія - не в Мілані, а таки в своєму місті.
