– То як же, - спитав ревнивець, - може спати з вами священик?
– Панотче, - одказала жінка, - мабуть, він знає якесь характерство, що аби тільки до клямки торкнувся, будь-які двері перед ним розчиняются. Він сам мені говорить, що як підійде до дверей моєї кімнати, то спершу каже замову, щоб чоловік заснув, а як чоловік засне, тоді одчиняє двері й лягає до мене в ліжко; такого ще не було, щоб се йому не вдалось.
– Се не гаразд, добродійко, - рече тоді ревнивець. - Треба вам се діло покинути.
– Як же мені його, панотче, покинути, - каже жінка, - коли я його страх як люблю?
– Коли так, - каже ревнивець, - то я не даю вам роз-грішення.
– Дуже мені шкода, - одповідає жінка, - я прийшла сюди не для того, щоб брехати; якби могла од сього діла одстати, я б вам так і сказала.
– І мені вас жаль, - рече сповідник, - бо бачу я, добродійко, що ви свою душу марно загубите. Та я вже про вас подбаю - буду читати особливі молитви про спасіння душі вашої, може, Господь порятує вас. Час до часу посилатиму я до вас свого служку, щоб дізнатись, чи ті молитви вам помагають, як помагатимуть, то буду ще молитись і ще.
– Не робіть сього, панотченьку, - сказала жінка, - не присилайте до мене в дім нікого, бо муж у мене такий ревнивий, що вб'є собі в голову, ніби той посланець приходить до мене у якійсь лихій справі, і я тоді цілий рік од нього промитої години не матиму.
– Не бійтеся, добродійко, - одказав ревнивець, - я так усе влаштую, що ви про те од нього й слова ніколи не почуєте.
– Ну, коли так, - каже жінка, - то нехай, про мене. Висповідавшись і діставши, нарешті, розгрішення, жінка встала й пішла слухати службу. А ревнивець у превеликому горі скинув із себе, сопучи, рясу і повернувся додому, думаючи про те, як би застукати священика з жінкою та дати їм обом по добрій повній. Як прийшла жінка з церкви, зараз постерегла по виду чоловіковому, що вона йому добрі святки справила, а чоловік силкувався якомога приховати од неї те, що він зробив і що він, як йому здавалось, узнав. Задумавши провартувати наступну ніч біля дверей дому, підстерігаючи, поки прийде священик, він сказав жінці:
– Я піду сьогодні вечеряти в одне місце і там, мабуть, заночую; тож замкни добре ті двері, що од улиці, на сходах і в своїй кімнаті та й лягай собі спати, коли захочеш.
– Чи так, то й так, - одказала жінка.
А сама, вигодивши хвильку, підійшла до тої відтулини в мурі й подала умовлений знак; коли Філіппо його почув, підійшов зразу до щілки. Вона розповіла йому, що зробила вранці і що сказав їй чоловік в обід, а тоді сказала:
– Я певна, що нікуди він не піде, а буде вартувати надворі біля входу; тим постарайся прийти до мене через дах на горище, то й побудемо собі вдвох.
– Мадонно, - одповів урадуваний юнак, - все зроблю як слід.
Коли настала ніч, ревнивий чоловік сховався нишком із зброєю в придомку, що стояв у дворі, а жінка веліла добре позамикати всі двері, особливо ті, що на сходах, щоб чоловік не зміг дістатись нагору. Молодий сусіда вельми зручно прокрався в дім, як домовлявся з господинею, і ліг із нею на постелі на превелику обопільну радість і втіху; перед світом він повернувся потаємне до себе. А невтішний ревнивець стояв усю ніч на холоді, не ївши, не спавши, біля входу та чекав того священика із зброєю в руках. Перед світом його почало хилити на сон, і він пішов спати в той придомок. Коло дев'ятої години він устав - вхідні двері дому були вже відімкнені, - увійшов до себе в дім, нібито з гостей вернувся, і поснідав. Через деякий час прислав до жінки хлопчика (нібито служку того духівника, в якого вона сповідалась), щоб спитав, чи приходив до неї той, що вона знає. Жінка дуже добре знала, чий то посланець, і сказала, що сеї ночі він до неї не приходив, додавши, що як і далі так діло піде, то вона, може, й забуде його, хоч їй те й не зовсім до мислі. Що ж вам сказати далі? Не одну ніч і не дві провартував ревнивець під дверима, щоб того священика-характерника застукати, а жінка тим часом із коханцем утішалась. Нарешті чоловік не міг уже далі терпіти й спитав у жінки, поглядаючи на неї згрізна, що вона говорила душпастиреві, коли була в нього на сповіді. Жінка одповіла, що не скаже, бо не годиться. Тоді ревнивець промовив:
– Я добре знаю, окаянна, що ти йому говорила! Ану ж, признавайся мені зараз, як звати того попа, що ти з ним любишся і що приходить до тебе щоночі ночувати, бо таке слово знає, а не признаєшся, то жили тобі переріжу!
Жінка сказала, що то неправда, ніби вона з якимось попом кохається.
– Як же! - каже ревнивець. - А хіба ти не казала сповідникові отак і отак?
– Чи він тобі все розказав, - каже жінка, - чи ти сам чув усе од слова до слова? Ну, казала йому, так що?
– То говори ж мені зараз, - каже ревнивець, - що то за священик?
Усміхнулась тоді жінка та й каже:
