Через кілька день кинулась Янкофйоре - не видно щось Салабаетта в Палермо; се здалось їй дивним і підозрілим. Прождала місяць і другий, а він усе не вертався; тоді веліла вона тому факторові замки в коморі одбити. Подивились спочатку бочки, що значились ніби з олієм, - аж там морська вода, тільки зверху трохи олію плаває коло чопа, всього, може, з барильце. Тоді порозв'язували тюки, аж тільки в двох була матерія сукняна, а то все - костриця наголо. Побачивши, що її одурили, Янкофйоре довго плакала, що вернула Салабаеттові ті п'ятсот флоринів, а ще жальчіше було тієї тисячі, що йому позичила. Часто потім вона говорила: «Над тоскан-ця немає б світі ошуканця». Одурена й осміяна, побачила сицилійка, що не вона одна на світі хитра.
Як Діоней скінчив свою історію, а Лауретта побачила, що настав їй час прощатись із королюванням, вона похвалила мудру пораду П'єтра Каніджана і спритність, з якою Салабаетто її виконав; тоді зняла з голови своєї лавровий вінок і увінчала ним Емілію, сказавши при тому люб'язно:
– Мадонно, я не знаю, чи наша нова королева буде ласкава, але вона, без сумніву, вродлива; нехай же її панування буде таке хороше, як її краса.
Сеє промовивши, вона знову сіла. Емілія ж соромливо зашарілась - не так од того, що королевою стала, як того, що її привселюдно за те похвалено, чим усі жінки найдужче пишаються; личко її зрум'яніло, наче рожевий квіт на зорі. Опустивши додолу очиці, поки той рум'янець із лиця зійде, вона дала розпорядок каштелянові, що йому треба робити, а потім звернулась до товариства з такими словами:
– Любії мої подруги, ми не раз бачили, як волів, що находилися за день у ярмі, розпрягають і пускають на попас по лугах і лісах, де хотя; ми знаємо також, що сади, в яких ростуть розмаїті дерева, не гірші, а навіть кращі; ніж гаї, де ростуть самі дуби. Взявши до уваги те, що ми вже кілька днів говорили тут на певні, визначені заздалегідь теми, я гадаю, що нам буде не тільки корисно, а й конче потрібно погуляти трохи по волі й набратися свіжих сил, щоб потім ізнов у ярмо запрягтися. Тим я не хочу обмежувати наших завтрашніх оповідок одною якоюсь матерією - волію, щоб кожен говорив, про що йому заманеться; думаю, що така розмаїтість і строкатість буде не менше приємна, ніж розмови на один предмет. Якщо ми зробимо так за мого королювання, то той, хто перейме по мені владу, легко може знов підхилити всіх нас під наші звиклі закони.
Сеє сказавши, вона розпустила всіх до часу вечері.
Товариство похвалило розважну королеву за таку її постанову; всі повставали й почали забавлятись, хто чим хотів: дами вили віночки й пустували, кавалери завели ігри й співи; так ішлося до самої вечері. Як настав той час, вони попоїли всмак біля прегарного водограю, а повечерявши, завели своїм звичаєм співи й танці. Багато хто співав своїх пісень, яких хто хотів, але, щоб не одхилятись од заведеного порядку, королева веліла Панфілові заспівати своєї. Той залюбки почав такої:
Панфілова канцона скінчилась; хоч усі йому потиху підспівували, кожне намагалось затямити її слова і розгадати, про що се він співав і яку таємницю хоче од усіх утаїти. Всякий думав про се по-різному, та ніхто, здається, так і не додумався гаразд, у чому тут сила. Побачивши королева, що канцона доспівана і всім пора вже й спочити, веліла всьому товариству йти спати.
