Врадуваний Каландріно встав і пішов, куди треба, в своїх справах, вихваляючи всім, з ким йому довелось говорити, маестра Сімоне, що за три дні вилікував його безболісно од вагітності. А Бруно, Буффальмакко й Нелло теж були задоволені, що поживились коштом свого скупого товариша, хоч монна Тесса, здогадавшись, у чому річ, довго ще сварила за те чоловіка.
Чекко Фортарріго програє в Буонконвенто все, що мав, і гроші Чекка Анджульєрі; в самій сорочці він біжить за ним, кричачи, що він його обікрав, затримує його з допомогою селян, а тоді одягає його одежу, сідає на його коня і їде собі, лишивши Анджульєрі в самій сорочці
Усе товариство реготалось до упаду, почувши слова, з якими звертався Каландріно до своєї жінки; та вже Філост-рат замовк, і з наказу королеви почала говорити Неїфіла:
– Дорогії мої подруги, якби людям не було важче показувати іншим свій розум і чесноту, ніж свій недомисел і не-цноту, то можна було б і не старатись тримати язик за зубами, се дуже добре видно з прикладу дурного Каландріна, якому зовсім не треба було, щоб вилікуватись од своєї уявної хвороби, виявляти перед усіма таємні втіхи своєї дружини. Ся історія нагадала мені іншу, цілком протилежну, як один чоловік злохитрістю своєю взяв гору над добрим розумом другого, на превелику йому ганьбу і шкоду. От про се я й хочу вам розповісти.
Небагато утекло в море води з того часу, як у Сієні жило двоє чоловіків, дійшлих уже літами; і того й того звали Чекко - один був син мессера Анджульєрі, а другий - мессера Фортарріго. Хоч були вони собі неоднакові на вдачу, та в одному сходились - ненавиділи обидва батьків своїх; через те вони потоваришували і часто бували разом.
Анджульєрі був чоловік гарний на вроду й добре вихований; йому здавалось, що в Сієні на ті гроші, які давав йому батько, гаразд не проживеш, і коли він почув, що в Анконську провінцію прибув за папського легата один кардинал, котрий ставився до нього вельми приязно, то вирішив поїхати до нього пошукати кращої собі долі. Сказав про те батькові і випросив у нього за одним заходом ті гроші, що мав одержати за шість місяців - треба йому було добре вдягтися, придбати коня й пристойне спорядження. Коли став він напитувати собі слуги в дорогу, прочув про те Фортарріго; він тут же пішов до Анджульєрі й почав проситись на службу - буду, каже, тобі і джурою, і слугою, і чим хочеш, і грошей за те не братиму; тільки кошт твій. Анджульєрі сказав, що не візьме його з собою, не тим, що до служби нездатний, а тим, що в кості грає та ще й напивається часом. Фортарріго клявся й божився, що заречеться і фати й пити, і поти упрохував Анджульєрі, поки той погодився його взяти.
Так одного ранку вирядились вони вдвох у дорогу і прибули над обіди в Буонконвенто. Анджульєрі пообідав у гос-тиниці і велів послати собі постіль, бо надворі стояла велика спека; з допомогою Фортарріга він роздягнувся й ліг спати, сказавши слузі, щоб той розбудив його, як виб'є третя година. Поки Анджульєрі спав, Фортарріго пішов до корчми, смикнув трохи цівкою та й сів грати з кимось там у кості. За короткий час ті костерники виграли в нього всі гроші, що були при ньому, і всю одежу, що на хребті мав, - пустили його в одній сорочці. Він тоді до гостиниці, бачить - Анджульєрі твердо спить, та й вийняв у нього з гаманця все, що там було; вернувся знов до корчми і програв там і сі гроші, так як свої.
Тим часом пробудився Анджульєрі; він устав, одягнувся й став кликати Фортарріга, а не докликавшись, подумав, що той спить уже десь п'яний, як то з ним і перше бувало. Тим він вирішив зоставити його тут і велів осідлати коні та при-в'ючити валізи; найму собі, думає, другого слугу в Корсінья-но. Та коли перед від'їздом хотів розплатитись із господарем, кинувся - нема грошей. У всій гостиниці зчинився великий гармидер і переполох; Анджульєрі гукав, що його обікрадено, погрожував, що всіх тут похапають і в Сієну поведуть, - аж гульк, приходить Фортарріго в самій сорочці: він хотів узяти одежу в Анджульєрі, як узяв уже гроші. Побачивши, що Анджульєрі вже збирається рушати, він сказав йому:
– Що се значить, Анджульєрі? Хочеш уже їхати? Почекай трохи, зараз прийде один чоловік, якому я заставив каптан за тридцять і вісім сольдів; якщо ми дамо йому гроші зараз, я певен, що він оддасть нам за тридцять п'ять.
Поки він те говорив, прийшов один чоловік і сказав Анджульєрі, що то Фортарріго украв у нього гроші, бо таку саме суму він і програв. Анджульєрі розізлився і почав беш-тати свого слугу на всі боки; якби був не боявся більше людей, ніж Бога, то хто зна, що він йому зробив би. Загрозив-ши, що повісить його або принаймні прожене під страхом шибениці з Сієни, він сів на коня. А Фортарріго, ніби то не до нього річ, своє провадив:
