– Мадонно, як усі сказали, так скажу і я, що ся ваша установа над звичай гарна і хвальна; але од особливої милості вашої прошу я одної ласки, що надана мені буде, аж поки триватиме наше товариство: хотів би я, щоб закон не зобов'язував мене говорити про такі речі проти моєї волі, а лиш про те, що мені заманеться. Щоб не подумав же ніхто, що я прошу сієї ласки тим, що не маю вигадок у запасі, нехай я буду завше останнім оповідачем.
Королева знала, що з нього неабиякий вигадько і веселун, і добре зрозуміла, що се він просить тільки для того, щоб розважити компанію, як утомиться вона од розмов, якоюсь сміховиною, і за спільною згодою залюбки дарувала йому сю ласку. Повстававши, всі тихою ходою пішли до річки, що з пагорка повилася в гаїсту долину, розливаючись чистою хвилею по білому каменю й зеленій травиці. Там, роззувшися й позакачувавши рукава за лікті, панночки хлюпалися в воді і жартували межи собою. Як надійшла пора вечеряти, всі повернулися до палацу і всмак попоїли. По вечері, як принесено музичну справу, королева повеліла Лауретті повести танець, а Емілії заспівати канцону в супроводі Діонеє-вої лютні. Так і зробили - Лауретта почала вести коло, а Емілія з любов'ю заспівала такої пісні:
Зачинається другий день Декамерона, де під орудою Філомени мова мовиться про таких, що, всякого лиха набравшись, негадано знаходять добру долю
Уже сонечко світлом своїм день новий усюди розсвітало і пташки, веселих пісень у зеленому вітті вищебечуючи, усім про теє повідали, коли ті панночки і троє кавалерів повставали та й пішли в садок; тихою ходою по росяній траві ступаючи, довгенько вони туди-сюди походжали та красні віночки собі з квіток сплітали. Як було минулого дня, так і тепера вчинили: поснідали, поки не жарко, потанцювали трохи та й лягли спочити; а після, вставши о дев'ятій годині, зібралися довкола королеви. Вона ж, хорошая та вродлива, вінком своїм лавровим увінчана, подивилась на товариство своє, подумала та й наказала Неїфілі тогоденним оповіданням почин дати. Тая радо, без жодної одмовки, повела таку річ.
Мартелліно прикидається калікою і вдає, ніби зцілився од мощей святого Гендріка; як виявляється те ошуканство, його хапають, б'ють і тягнуть на шибеницю, та врешті він рятується
Не раз бувало, коханії дами, що, хто з людей сміятись поривався, а найпаче з того, що шанувати годиться, сам нарути приймав і лиха собі напитував. Тим-то, королевин загад пам'ятуючи, розкажу вам для почину про одного нашого земляка, яку він мав пригоду - перше лиху, а навпослі, не думавши не гадавши, вельми щасливу.
