Поки ж там у Павії отак до жінки з короткими гужами приступали і до весілля тиждень, може, чи що, зоставалось, мессер Торелло зустрів в Олександрії одного чоловіка, котрого бачив, як він сідав разом із тими генуезцями на галеру; от велів він його до себе покликати й спитав, як їм плава-лось і коли вони прибули до Генуї.
– Мій пане, - одказав той, - нещастя спостигло тую галеру; чув я на Криті, де висадився, що поблизу Сицилії налетів на неї страшний вітер-північник і одкинув кудись на мілини берберійські, так що ніхто не врятувався; і моїх двоє братів теж там загинули.
Мессер Торелло повірив його словам, - а вони таки були цілком правдиві, - і згадав, що через кілька день кінчається той реченець, що давав він жінці, а що до Павії не дійшло од нього жодної вістки, то він був певен, що жінка притьмом вийде заміж. Так йому стало гірко й досадно, що і їжа не йшла на душу; ліг у постіль та й лежить, коли б уже, думає, померти швидше.
Як довідався про те Саладін, що дуже його любив, прийшов до нього і, розпитавши про причину його журби й недуги, докоряв, чому він раніше йому того не сказав, а тоді почав заспокоювати його, запевняючи, що як він його тільки послухає, то зможе повернутись до призначеного терміну в Павію. Та й розказав йому, як те можна буде влаштувати.
Мессер Торелло пойняв віри Саладінові, бо й раніше вже чув не раз, що такі штуки робились; він підбадьорився трохи і почав прохати в Саладіна, щоб він не барився дуже. Тоді Саладін наказав одному своєму ворожбитові, який не раз уже показав йому своє уміння, щоб він за одну ніч чарами переніс мессера Торелла на ліжкові в Павію; ворожбит запевнив, що все буде зроблено, треба тільки буде для того мессера Торелла приспати. Саладін повернувся до мессера Торелла, що твердо наважився або згинути, або повернутись до Павії на призначений термін, і сказав йому так:
– Мессере Торелло, якщо ви так вірно любите дружину вашу і боїтесь, щоб вона не вийшла заміж за іншого, то, бачить Бог, я не можу вам за се дорікати, бо з усіх жінок, яких я будь-коли бачив, вона заслуговує найбільшої любові й похвали за звичаї свої і обичаї (не кажу вже нічого про красу, бо то тільки цвіт марний). Дуже любо мені було б, як уже доля привела вас сюди, щоб увесь той час, який іще судилось прожити і вам, і мені, ми пробули тут разом, яко рівноправні володарі мого царства. Та вже як не дав мені того Бог, як ви наважились або загинути, або прибути вчасно до Павії, то я був би радий теж довідатись про те загодя, щоб я міг допровадити вас до дому вашого з такою почестю, шанобою і супроводом, яких вимагає ваша доблесть. Та се тепер неможливо, бо ви бажаєте перенестись туди негайно; ну що ж, доведеться мені припровадити вас туди таким способом, як я вам казав.
– Пане мій любий, - одказав на те мессер Торелло, - і без цих слів учинки ваші цілком достатньо показали мені ваше до мене благовоління, якого я жодною мірою не заслужив; я живу й помру, вірячи в щирість вашу, хоч би ви мені нічого й не сказали. Та я вже твердо на все наважився і прошу вас одного тільки - щоб те, що ви хочете для мене зробити, було зроблене швидше, бо завтра минає останній день реченця, до якого мене мають ждати.
Саладін одповів йому, що все вже для того підготоване. Другого дня, маючи намір вирядити його тої ночі, він велів поставити в великій залі велике, розкішне ліжко з оксамитними та грезетовими, як у них заведено, перинами, а зверху.. постелити укривало, штудерно сипане буйними перлами та самоцвітами, що потім тут у нас і ціни йому не склали, і дві подушки, що для такої постелі годились. Зробивши сеє, він загадав одягти мессера Торелла, що вже трохи поздоровшав, у сарацинську одежу, прегарну і препишну, що зроду такої ніхто не бачив, а голову завинути, по їхньому звичаю, довгою чалмою. Було вже нерано, коли Саладін із пашами своїми пішов до тієї кімнати, де лежав мессер Торелло, і почав йому казати, мало не плачучи:
– Мессере Торелло, близиться та година, що має нас із вами розлучити, а тим що я не можу ані сам вас супроводити, ані жодного іншого супроводу дати (сього зробити неможливо при такому способу мандрівки), то прийшов я сюди, в кімнату, попрощатися з вами. Перше ніж припоручити вас Божій опіці, я попрошу вас заради любові і приязні нашої, щоб ви не забували мене і, влаштувавши всі ваш' справи в Ломбардії, вибрались якось до мене, поки ми ще з вами на сім світі держимось, аби я міг хоч тоді, порадувавшись зустрічі нашій, те надолужити, що нині я неспроможен заради вашого поспіху вчинити; а поки те станеться, то нехай вам не буде клопітно хоч листовно зі мною розмовляти: як треба вам чого буде, сміло просіть - і я з дорогою душею, як ніхто на світі, уволю всяке ваше прохання.
Мессер Торелло не міг стримати сліз і крізь той плач одказав небагатьма словами, що поки віку не забуде його благодії і великодушності і, якщо живий буде, неодмінно зробить так, як він сказав. Тоді Саладін обійняв його ніжно, поцілував і промовив плачучи: - Ну, щасти вам боже!
