– Антігоне, - сказала красуня, - як побачила я тебе, то ніби рідного батька вздріла, і з тої любові й пошанування, що до нього маю, призналась я до тебе, хоч могла й не признатися. Небагато є таких людей, зустріч із якими була б мені така приємна, як спіткання з тобою; тим-то виявлю я тобі, як батькові рідному, все, що таїла досі в лихій долі своїй. Вислухай мене і, як знайдеш яку раду, постарайся давню гідність мені привернути, як же ні, то благаю тебе - не кажи нікому ні слова про те, що ти мене бачив чи чув щось про мене.
По сій мові розповіла вона йому, гірко плачучи, про всі свої пригоди з того часу, як розбило їх коло Майорки, аж до останньої хвилі. Та повість розжалобила Антігона до сліз. По короткій надумі він сказав їй:
– Ясна панно, тим, що в злигоднях ваших ви не одкрили ніде нікому, хто ви єсть, маю певну надію повернути вас отцеві вашому ще любішою, ніж перше, а згодом і за короля альгарбського віддати.
Коли султанівна спитала його, як те може статись, він розтлумачив їй до ладу, що вона має чинити. А щоб не було в сьому ділі ніякого загаю, Антігон повернувся мерщій у Фамагосту, пішов до короля й сказав:
– Милостивий пане, коли буде на те ваша ласка, ви і собі честі великої можете засягти, і мені, що, вам служачи, зубожів, користь чималу приспорити, і то не дуже дорогим коштом.
На королеве питання: «Яким чином?» - Антігон промовив:
– До нас у Баффу потрапила прегарна дівчина, дочка султанова, про яку чутка пройшла, ніби вона давно в морі потонула; щоб честі своєї доховати, зазнала вона тяжких злигоднів і досі в великій мізерності пробуває. Тепер хоче вона до вітця свого вернутись; коли б ви з ласки вашої одіслали її до нього під моєю охороною, вам була б од того шана велика, а мені немалий пожиток; не думаю, щоб султан таку прислугу будь-коли в непам'ять пустив.
Король, як то й належить великодушному монархові, погодився на те незабарно; пославши до султанівни почесне посольство, він велів привезти її до Фамагости і повітав її там разом із королевою пишно та велично. Коли король із королевою розпитували Алатіель про її пригоди, вона розповіла їм про все так, як її навчив Антігон.
За кілька день король на її прохання вирядив її до султана в супроводі показного почту дам і кавалерів під орудою Антігона. З якою радістю прийняв султан і її, і почет увесь на чолі з Антігоном, того вже й не питайте. Як Алатіель перепочила трохи, султан забажав дізнатись, як вона живою зосталась і де так довго пробувала, йому про себе жодної вісти не пересилаючи. Вона ж, Антігонову науку добре пам'ятаючи, такими словами йому одповідала:
