– Дочко моя, - одвітував він їй, - я дуже добре розумію, що такій, як ви, вродливій і делікатній жінці тяжко бути дружиною недоумкуватого чоловіка, а ще тяжче, як він до того й ревнивий. А що ваш саме такий і єсть, то вірю, як гірко вам за ним жити. Та на се, кажучи коротко, немає іншої ради, як тільки одна - вигнати з Феронда ті його ревниці. Я знаю од того дуже добрі ліки, аби тільки ви зуміли тримати в якнайбільшій тайності те, що я вам скажу.
– Не бійтеся, панотченьку, - сказала жінка, - умру, а не скажу нікому, раз ви не велите. Та як же ті ревниці виганяються?
– Коли хочете, щоб Ферондо вилікувався, - одповів абат, - треба нам послати його в чистилище.
– А як же він живцем туди піде? - спитала жінка.
– Нехай спочатку умре, - одказав абат, - а тоді вже й піде туди, а там уже, як прийме великої муки і позбудеться ревнощів, є такі молитви, що ними можна буде виблагати його в Бога знову на сей світ.
– Так себто мені бути вдовою? - спитала жінка.
– А так, - одказав абат, - повдовуєте якийсь там час, та, глядіть же, ні за кого заміж не виходьте, бо Господь за те покарає, а як Ферондо до вас із чистилища повернеться, то ще дужче ревнувати буде. Тоді жінка й каже:
– Ну нехай уже, аби він тільки од тої своєї лихої болячки вилікувався, може б, мені світ розв'язався; робіть уже, панотченьку, як самі знаєте.
А абат їй:
– Та зроблю вже, тільки яка мені од вас за сю послугу нагорода буде?
– Панотче, - сказала жінка, - просіть чого хочете, аби воно в мене було. Тільки ж чим може оддячити проста жінка, така як я, такому достойному чоловікові?
На те одповів їй абат:
– Добродійко, ви можете мені зробити не меншу ласку, ніж я вам: я хочу дати вам утіху і щастя, то й ви дайте мені спасіння і блаженство.
– Ну, як так, то нехай, - погодилася жінка.
– То дайте ж мені, - вів далі абат, - вашу любов і потіште мене плеттю вашою, бо я давно вже до вас жагою палаю і од жаги тієї сохну та в'яну.
Як почула те жінка, то наче хто її по голові вдарив.
– Ой лишенько! - скрикнула вона. - Що ви кажете, отче велебний, я ж думала, що ви свята людина. Чи подоба ж святому такії речі до жінки обертати, як вона у нього ради питає?
На се абат сказав:
– Не дивуйся, серденько, святості од того не убуде, бо вона в душі живе, а те, що я тебе прошу, - то гріх тілесний. Та вже чи так, чи інак, а ліпота твоя чудовна таку взяла надо мною силу, що мушу жадати любові твоєї. Істинно глаголю тобі, що можеш понад усіх інших жен красотою своєю пишатися, бо приподобилась вона і святим очам, що звикли до споглядання краси небесної. Хоч же я і абат, а такий самий чоловік, як усі, та ще, бачиться, і не старий. Та тобі воно й не буде важко, а може, од того ще й полегшає, бо поки Ферондо покутуватиме свої гріхи в чистилищі, я ночуватиму з тобою і втішатиму тебе замість нього, а про се ніхто й знати не буде, бо всі мають про мене таку думку, яку й ти недавно ще мала. Не кидайся ж милості, що посилає тобі Господь, бо множество єсть таких на світі, що до неї пориваються, а як ти мене послухаєш, то матимеш її. А ще є в мене деякі дорогії клейноди, що хотів би я не кому іншому, а тобі, моє серденько, дати. Зроби ж, моя казонько, те для мене, що я для тебе учинити бажаю.
Жінка устромила очі в землю - і одмовити якось незручно, і погодитись ніби негаразд. Абат, побачивши, що вона вагається, подумав, що вже наполовину умовив її, і до сказаних раніше додав іще чимало таких слів, поки її до краю не обморочив. Тоді жінка сказала йому, засоромившись, що ладна вволити всі його бажання, але після того, як Ферондо піде до чистилища. Абатові сподобалась така відповідь, і він сказав:
– А ми пошлемо його туди дуже швидко, нехай тільки прийде сюди до мене завтра чи позавтрьому.
По сій мові він тихенько надів їй на пальця коштовного персня і одпустив її. Молодичка, врадувана тим гостинцем і ще інших сподіваючись, пішла од абата до своїх товаришок і все говорила їм, який то він святий та праведний, а потім разом з ними повернулася додому.
