Братів, датувалася недалеким майбутнім. Описані в ній події, якщо вірити календарю, мали статися за кілька днів. «Станцію Старших Братів у Кіммерику нахабно атакували потвори. Унаслідок їхніх дій сталася пожежа. Нападники ліквідовані, жертв серед працівників Станції немає. Триває рейд передових загонів Старших Братів. Не сумнівайтеся: ворог буде знайдений і жорстоко покараний», — ішлося в замітці. Ма подумала, що це найбезглуздіша фальсифікація. Хоч і мала віддати належне — доволі вигадлива. Для того щоб переконати її в незворотності нападу, Армії потвор довелося якось виготовити копію офіційної агітки: знайти шрифти й потрібний папір. Вона посміхнулася й відклала вирізку. «Треба буде показати Анархії», — подумала Ма й відчула укол провини через те, що давно не бачила подруги.
На дні коробки щось привернуло її увагу. З-під клапана стирчав сіруватий кутик — ще одне послання. Цього разу воно було значно краще сховане. Ма подумала, що Армії потвор довелося не тільки вигадувати, як сфабрикувати газетні вирізки, а й знайти спосіб їх підкласти. Вона ж бо думала, що цю коробку не діставали із самого зникнення Мамая.
«Може, їх підкинула Ханум? Вона вміє бути непомітною», — подумала Ма, витягуючи аркуш. Він був темніший за попередній, літери встигли вицвісти. У замітці йшлося про теперішнє, але зовсім не таке, яким його знала Ма. І це була не агітка, і взагалі не газета Старших Братів. Вона знала їх усі. «З материка. — У
Ма перехопило подих від несподіваного здогаду. — Невже чутки були правдивими і Армія потвор досі контактувала з материком? Ні, суєрний купол був надійною перешкодою. Та й папір видавався занадто старим. А написане —
повною маячнею. Може, це таємне послання, шифр, але від кого?» Ма потерла перенісся, намагаючись зосередитися. У голову лізли небажані фантазії: від
Марка Дороша, а може, від самого Мамая? У двері постукали, і Ма інстинктивно сховала обидві вирізки до кишені.
— Вас викликає кулбаши Белокун, — відчеканив Старший Брат. —
Терміново.
Ма поправила форму, схопила зі столу давно підготований звіт і слухняно вийшла за посланцем. Вітер майже вщух. Цього разу буря їх навіть не зачепила.
А Ма зловила себе на небезпечній думці: «А може, їх теж не існує? Може, суєрні бурі — пропагандистська вигадка, щоб зробити Кіммерик закритою територією?
І там, на материку, насправді не так, як пишуть в офіційних агітках?»
На вході до адміністративного барака Ма на мить зупинилася, труснула головою, начепила маску благонадійності й аж тоді відчинила двері.
— Не знаю, що ви задумали, але я не давав санкцій! — уже з порога закричав Белокун. Він був клубком нервів, міряв кроками кабінет, раз по раз розпускаючи в руках віяло з карт Мамая. — Що за гру ви ведете? Після ваших відвідин перестали функціонувати кілька цінних експериментальних зразків із
«Проєкту М».
— Хтось із «Проєкту М» помер?
— Помер? — Белокун здивовано здійняв брови, наче Ма сказала якусь нісенітницю. — Ви науковиця чи хто? То лише імітація життя. Як і будь-яка потвора в Дешті. «Проєкт М» — не люди. Перестав функціонувати, зіпсувався, згнив. Що ви з ними зробили?
— Нічого! Я лише заходила подивитися. І в мене є інформація щодо доктора Мамая, — випалила Ма, сподіваючись цим порятуватися. — Він із кимось зустрічався незадовго до Спалахів. Ось. Це ж почерк Мамая? — Ма витягла клаптик паперу з теки зі звітом. Там стояли дата й ім’я «Азіз-баба», наче
Мамай поспіхом записав, щоб не забути, коли і з ким мав зустрітися. —
Можливо, це хтось з Армії потвор?
Ось, вона це сказала. Звинуватила провідного науковця Старших Братів у зраді таємних зустрічах з агентом Армії потвор. Та, яка вже отримала принаймні два послання від терористів. Але відвести від себе підозри легше, накинувши їх на іншого. Ма до болю в долонях стиснула кулаки.
— Ви ідіотка, — крізь зуби процідив Белокун, висмикуючи з її рук папірець та звіт. — Найтупіше з усього, що я чув. Армія потвор — безмозкі обірванці, засолені з ураженими суєром мізками. З ними неможливо контактувати. Ходімо! Якраз нових підвезли. Побачите, чому їх не варто називати людьми. Вийшли на наш конвой і просто здалися. Порожньоголові.
Ма здалося, що Белокун от-от плюне собі під ноги від огиди, але він лише витер губи акуратно складеною хустинкою і повів її до Медичного.
Перші пів години вона роздумувала над тим, що це подорож в один кінець: Белокун залишить її тут як піддослідну. «Екземпляри» з «Проєкту М» регулярно помирали. Ма не пощастило, що це збіглося з її візитом. Але в Медичному настрій Белокуна покращився настільки, що він провів особисту екскурсію, показуючи «нові надбання».
— Один із ватажків опереткового підпілля, яке вони називають Армією потвор. Помилуйтеся.
Ма зазирнула до кімнати, що нагадувала операційну. Її засліпило яскраве світло, тож вона не відразу роздивилася того, хто лежав на столі. Чоловік був напівоголений, і навіть у такому ракурсі було важко не визнати його красу.
Широкі груди вкривали темні завитки волосся. Напружені м’язи блищали від поту. Паски міцно впилися в зап’ястки та щиколотки.
