Здригаючись від болю, чоловік розвернув до них обличчя. Між міцно стиснутими зубами виступила кров, пишні чорні вуса прилипнули до мокрих від поту щік, але темні, немов глуха ніч над морем, очі були ясними. Чоловік помітив Ма, розтягнув губи в кривавій посмішці й зробив те, чого вона найменше очікувала, — підморгнув, наче й не було операційного столу й встромлених у тіло ножів. Ма відвернулася, коли бур врізався в кістку черепа й на підлогу впали закривавлені кучері.
— Але ж вони здалися? — Ма не розуміла, навіщо така жорстокість. — І він, здається, навіть не потвора.
— Вам постійно щось здається, — наче плюнув у неї Белокун, і розвернувся до полоненого. Чоловік на операційному столі ледь дихав, з горла виривалися хрипучі стогони, над його оком застиг блискучий бур. — Ти дуже символічно попався, потворо. Завтра День возз’єднання Кіммерику з країною
Старших Братів. Я надішлю Язику від тебе полум’яне вітання. — Белокун кивнув персоналу, щоб продовжували, а Ма відвернулася. За її спиною загудів бур, чоловік застогнав крізь міцно стиснуті зуби, щось чвиркнуло, і на підлогу впала кривава маса. — Його захопили із цілою фірою якоїсь трави. Треба розібратися, що воно таке.
Ма ледве чула голос Гавена Белокуна, у вухах застиг стогін чоловіка — як він спромігся не закричати?
— У його тіла цікава здатність до засвоєння металу, — буденно й з азартом дослідника в голосі сказав Белокун і потер руки, наче й справді був на порозі великого відкриття.
Ма змусила себе подивитися на розрізаного чоловіка. Замість одного ока йому вставили залізну конструкцію. Іншим він продовжував витріщатися на неї, наче чогось чекав. «Чого ти хочеш?! — хотіла закричати Ма. — Чого ви всі від мене хочете?!» Натомість немов чужим голосом вона запитала в Белокуна про особливості операції. Іноді, щоб тебе не запідозрили в гіршому, треба вдати співучасника злочину.
Чоловік знепритомнів. Ма з полегкістю помітила, як розслабилися його пальці. Велика, груба, як у землероба, долоня розкрилася, і вона побачила гілочку, що весь час була затиснута в кулаці. Чоловік наче черпав із неї сили. Ма відчула, як закрутило в носі, вона впізнала сильний запах гострого перцю. Це була атеш-трава — рослина, з якої Армія потвор робила бомби і яку Ханум домішувала до юшану Анархії. От із яким вантажем захопили повстанців. Ма нишком подивилася на Белокуна, його ніздрі неспокійно сіпнулися, але гілочки він не помітив. Для нього потвори були непорозумінням, вибриком суєру, нижчими істотами, не здатними завдати серйозної шкоди, а значить, і не вартими уваги. Він досліджував тіла потвор, але ніколи не вивчав їх по-справжньому. Ма поклала руку до кишені й намацала газетні статті. В одній із них було сказано про пожежу на Матері Вітрів.
Що, як це таки послання, але не від Армії потвор, а від Мамая?
Що, як він не тільки міг передбачити майбутнє, а й витягти звідти доказ на користь передбачення?
Якщо це так, то чи отримала вона разом із посланнями право вибору? У вирізці йшлося про те, що Старші Брати придушили повстанців. Отже, Ма попередила Белокуна й вони виявилися готовими? А якщо вона цього не зробить, змінить майбутнє, то чи нападе Армія потвор? Перед очима сплив образ вагітної
Анархії, яка вимагала від неї рішення. Ма подумала, що цей момент точно відображає теорію Мамая: хай що б ми думали про майбутнє, вибір завжди відбувається в теперішньому. У якомусь сенсі людина живе лише в ту мить, яку відчуває. Ні до, ні після нічого не існує. Саме про це карти Мамая. Він бажав закарбувати мить, яку проживав у момент малювання. Для нього вона була
істинною, єдино можливою. Справжнім життям. Ма згадала, як Белокун уперше показав їй колоду. На одній із карт за спиною жінки, що бігла степом, сяяла заграва.
Ма стиснула в кулаці газетні вирізки й вирішила, що вона нарешті готова повірити в теорію Мамая.
До Дня возз’єднання, що насправді був днем окупації Кіммерику
Старшими Братами, залишалося кілька годин, коли Ма зайшла до Лабораторії
євгеніки. Особливий дозвіл Белокуна подіяв, наче магія. Сонна працівниця придушила позіхання, показала, як розморозити ембріон, і вийшла з приміщення.
Те, що зробила Ма, Старші Брати вважали одним із найбільших злочинів.
Дороги назад уже не було.
Ма відшукала Анархію, наступною зупинкою мала стати операційна з полоненим армійцем. Ма не хотіла туди повертатися, від спогадів про закривавленого її починало нудити. Але вона зробила вибір уже тоді, коли прийшла до Анархії після «екскурсії» Белокуна й почула про те, що зробив армієць.
Анархія розказала, що він навмисно дав себе захопити, пішов на тортури, щоб потрапити на Станцію. Ма довго не могла повірити, що хтось на таке спроможний, а потім іще годину перетравлювала думку про те, наскільки сильно потвори ненавидять Старших Братів. Виявилося, що в глибині її свідомості досі жевріло переконання, що Старші Брати рятували уражених суєром, несли благо мутованим.
